Горгій і Демосфен

ПЛАН

1.Вступ........................................................................3

2.Горгій........................................................................4

3.Демосфен.................................................................8

4.Висновок..................................................................10

5.Використана література.....................................11

Вступ.

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

У стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг безпосередньо брати участі в битві.

Інші герої Гомерової «Іліади» виголошували промови так, Що вони розкривали характер промовця і справляли неаби-яке враження витонченою майстерністю викладу думок.

Зі стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика; риторика політична (публічних виступів); урочиста риторика.

Хто в стародавній Греції розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам виголосити промову, хоч іноді і давав її написати досвідченим фахівцям, які готували промови для судового розгляду. Ті ж не тільки їх складали, а й розроб-ляли теорію риторики. Велику увагу приділяли вони під-бору доказів, удосконаленню фраз з метою посилення їх впливу. Стародавні афіняни так кохалися в красі ус-ного слова, що про них іноді говорили як про любителів слухати.

Художня риторика як різновид творчості сформувалася на базі практичної риторики. Першу теорію риторики ство-рили в V столітті до нашої ери сіцилійські греки в Сіраку-зах. Найвидатнішим з них був Горгій, який удосконалив теорію ораторського мистецтва і познайомив з нею Афіни. Незвичайний стиль його витончених промов вразив афінян, зробив Горгія уславленим і жаданим учителем. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке своєю красою та силою впливу зрівнялося з поезією. Школа софістів про-довжила розвиток теорії ораторського мистецтва. Оратор-ську майстерність софісти цінували більше, ніж зміст виго-лошуваних промов.

Діяльність софістів у справі поширення загальної осві-ти та культивування художнього стилю довершив Ізократ. Про роль ораторського мистецтва він сказав так: «Слово не тільки вивільнило нас з кайданів тваринного життя, завдяки йому ми збудували міста, створили закони й осягнули ми-стецтва. Сила його така, що без нього не може виникнути нічого розумного. Слово започатковує всі вчинки і всі на-міри».

Горгій

Крім політичних діячів, ораторське мистецтво в V столітті до н.е. в афінському суспільстві активно експлуатувала нова група людей, що заробляла на життя інтелектуальною працею. Це були учителі красномовства, що сформувалися в надрах софістики, і бралися вчити за досить високу плату тих, хто прагнув займатися громадською чи державною діяльністю.

Найбільшим теоретиком і вчителем красномовства в V столітті до н.е. був Горгій, учень прославленого сіцилійського філософа Емпедокла. Ряд дослідників саме Горгія вважають творцем грецької художньої прози.

Горгій народився в 485 році до н.е. у місті Леонтин, у Сицилії. Прибувши в Аттіку в 427 році, як посол Леонтина, що терпить утиску від сусідніх Сіракуз, своїми промовами Горгій викликав захоплення в афінської публіки - так мистецьки до Горгія в Афінах не говорив ніхто (антична традиція приписує Горгію застосування так званих «Горгієвих фігур», суть яких полягала в привнесенні в ораторську прозу чисто поетичних прийомів.) В результаті еклесія (тобто народні збори, на яких вирішувались питання війни і миру, відносини з іншими державами, обирались посадові особи) віддала перевагу цьому політичному оратору за вміння красиво виражати свою думку. У постанові еклесії значилося: негайно зробити леонтійцям військову допомогу в боротьбі проти Сіракуз.

Пізніше Горгій об'їздив усю Грецію, усюди виступаючи перед слухачами. На зборах Греків в Олімпії він звернувся до присутніх людей із закликом об’єднатися у боротьбі проти варварів. Олімпійська мова Горгія надовго прославила його ім'я (йому була поставлена статуя в Олімпії, основу якої було знайдено в минулому столітті під час археологічнх розкопок).

Традиція донесла до нас небагато з творчої спадщини Горгія. Існує, наприклад, наступна порада оратору: «Серйозні доводи супротивника спростовуй жартом, а жарти – серйозністю». Повністю збереглися лише дві промови, приписувані Горгію – «Похвала Єлені» і «Виправдання Поламеда», написані на сюжети міфів про Троянську війну.

Горгій був одним з перших ораторів нового типу – не тільки практиком, але і теоретиком красномовства. Він, окрилений успіхом своїх перших промов, відкриває в Афінах школу красномовства, у якій за плату навчає юнаків з багатих родин говорити і логічно мислити.

Такі вчителі називалися «софістами» (у перекладі з грецького - «фахівець з мудрості»). Софістика відмовилася від абсолютизації традицій і законів, від наївного міфологізму і висунула вчення про загальну відносність. Істинним для софістів є лише те, що може бути доведене досить переконливим шляхом. Звідси турбота софістів про переконливість доказу і виразність слова: вони зробили слово об'єктом спеціального дослідження. Особливо багато займалися вони походженням слова (етимологією) і синонімікою.

Горгій розробляє методику впливу на слухача і вводить ряд засобів, відомих у нас за назвою горгіанські фігури. Суть їх - у привнесенні в ораторську прозу чисто поетичних прийомів, за допомогою яких промова оратора стає більш переконливою. Так, Горгій застосовував антитезу (різко виражене протиставлення понять), оксюморон (сполучення протилежних за змістом понять), членування речень на симетричні частини, алітерацію (гру звуками), асонанси (повторення у вірші подібних голосних звуків), співзвуччя закінчень у реченні.

Співзвуччя закінчень сполучали однакові за своєю граматичною формою слова, розставляючи їх по кінцях синтаксичних відрізків. Подібний спосіб вираження оцінювалася як риса піднятого стилю, наприклад, у