За свідченням грецького історика Філострата, Горгій викликав захоплення зовсім не як судовий чи політичний оратор, а як майстер урочистого красномовства. Саме Горгію належить вражаюча Олімпійська промова на святкуваннях у Піфійському храмі і надгробне слово в пам'ять афінян, що полягли на війні (обидві промови не збереглися). Ці промови сприяли не стільки вираженню симпатій чи лестощів стосовно того чи іншого політичного діяча, а присвячувалися пропаганді конкретної ідеології чи способу життя.

Головним поприщем, на якому удосконалював себе майстер парадного красномовства, було уміння хвалити. Від софістів V століття до н.е. тягнеться нитка досвіду цього мистецтва, що охоплює все різноманіття предметів від найпростіших (похвала горщикам, мишам, камінчикам - учень Горгія Поликрат) до самих престижних (похвала місту, правителю). Уміння хвалити припускало три речі: уміння додати словесній тканині ефектної благозвучності (як хвалити), уміння знайти в об'єкті цінність, що заслуговує похвали (за що хвалити) і уміння зробити предмет похвали близьким слухачу (для чого хвалити). Опановуючи цим умінням, ритори V - IV ст. до н.е. створили незаперечну норму достоїнств стилю і підняли моральні цінності полісу на ту притягальну висоту, на якій вони залишалися ще багато століть.

Твори Горгія, що дійшли до нас, «Похвала Єлені» і «Виправдання Паламеда» саме є зразками політичного красномовства. Написані вони на міфологічний сюжет, і як стверджує сам Горгій у заключних рядках «Єлени», цей твір є лише «гра розуму»:

«Що в промові спочатку собі я поставив, тому вірним залишився; спробувавши зруйнувати ганьбу несправедливості, необдуманість загальної думки, цю промову я захотів написати Єлені в славу, собі ж у забаву».

Для своєї «Похвали» Горгій не випадково обирає тему, досить розповсюджену в грецькій культурі того часу. Його сучасник Евріпід у трагедії «Єлена» намагався виправдати гомерівську винуватницю Троянської війни, спираючи на версію Стесіхора, відповідно до якої в Трої знаходилася лише тінь Єлени Спартанської, у той час як вірна дружина Менелая чекала його в Єгипті.

Т.А.Міллер, аналізуючи творчість Горгія, пише, що «він застосував особливий прийом, який зводився до того, що явища реальності розподілялися по двох протилежних полюсах, і від того, наскільки вдавалося оратору підвести предмет під визначену категорію і відповідно помістити його на тому чи іншому полюсі, залежала його оцінка». Це стає улюбленим прийомом Горгія. «У фокус уваги письменника попадали не ізольовані об'єкти, а відразу два предмети, кожний з яких був наділений ознаками, протилежним ознакам свого напарника».

Міллер, продовжуючи досліджувати промову Горгія, відзначає: «Спосіб реабілітації героїні простий і схематичний: встановлюється система залежності між антиподами «сильний-слабкий», і кожна з причин поміщається в розряд «сильних», так що Олена повинна автоматично зайняти місце на протилежному полюсі, тобто в числі слабких чи неповинних жертв насильства...» За допомогою «гри контрастами», якою користувався Горгій, можна було доводити діаметрально протилежні речі, варто було знайти для шуканого предмета ряд опозицій».

Таким чином, ми бачимо, що Горгій повною мірою володів мистецтвом слова і вніс неоціненний вклад у розвиток античного ораторського мистецтва. Багато ораторських прийомів, що розробив Горгій, використовуються в риториці й у наші дні.

Демосфен.

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384 — 322 рр. до н. е.). Він був представником рабовласницької знаті, захисником демократичного ладу. Під час боротьби проти панування Македонії ораторська трибуна стала ареною ідеологічної і політичної боротьби.

Демосфен рано втратив батька, а коли став повнолітнім, змушений був судитися зі своїми опікунами, які позбавили його великої частини батькової спадщини. Це спонукало юнака вдатися до ораторського мистецтва. Багато говорять про наполегливість Демосфена, завдяки якій він досяг вели-ких успіхів у риториці, долаючи свої фізичні вади. Ритори-ка стала його покликанням, зробила вчителем ораторського мистецтва, а пізніше політичним і державним діячем. До нас дійшло понад 60 його промов і листів. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематиза-цію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.

Його промови, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спо-стережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера три-матися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і тро-щити своєю силою і владою можна порівняти з вихором або блис-кавицею».

Найвідомішими є його політичні промови, особливо три з них, що були виголошені проти Філіппа, македонського царя, який намагався позбавити Афіни самостійності. Демо-сфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся з керівником македонської партії Есхіном. Після смерті царя Філіппа (336р. до н.е.) дійшло до судової справи, яка стала подією для всієї тодішньої Греції. Есхін зустрівся з Демосфеном на суді. Промови обох ораторів — це зразки по-літичних виступів. Водночас вони свідчать, що обидва оратори не гребували ніякими засобами, щоб знеславити свого супротивника.

Демосфен умів майстерно драматизувати свою промову. Він часто вживав риторичні запитання, на які тут же сам відповідав. Наприклад: «Чому я так говорю? Тому, що я...» За допомогою категоричних форм він привертав до своєї промови особливу увагу: «Ні, це не так, це рішуче не так!». Іноді він вигукував запитання: «Хто б міг подумати, що це станеться!?» або: «А після цього всього ви