У цілому ж на рубежі XIX—XX ст. загальний рівень риторики в Україні, як і у світі в цілому, помітно знижу-ється; спостерігається хіба що піднесення академічного красномовства, хоча XX ст. не дало нічого принципово но-вого розвитку елоквенції, особливо в тоталітарних дер-жавах, у тому числі і в колишньому СРСР. Тоталітарні ре-жими не сприяли ані розвою думки, ані пошуку способів її втілення у вишуканому слові. Риторику було трактовано як беззмістовну пишноту вислову, її перестають виклада-ти у вузах і школах; у філологічній освіті вона поглинаєть-ся почасти теорією літератури (наприклад, вчення про стилістичні фігури стає частиною поетики поруч з вченням про тропи). Автор одного із сучасних російських підруч-ників з риторики М. Львов твердить, що криза ця не тор-кнулася хіба що церковної риторики, хоча й вона особли-вих висот не сягнула.

На Заході проповідники шукали нерідко модернізую-чих прийомів, які часом руйнували традиції гомілетики; в лоні ж "церкви мовчання" (СРСР) консервувалися досить архаїчні аспекти. Особливого занепаду зазнало суспільно-побутове красномовство: люди часом боялися й натяку на вільне слово (процвітали хіба що "грузинські" застільні тости). Висміяна в популярному романі "12 стільців" Еллочка-людоїдка з її словником на 30 позицій, стає печаль-ним символом епохи. Водночас відбувався неухильний на-ступ табуйованої лексики, кримінального арго. Поширен-ня "блатного" лексикону, з одного боку, було зумовлене тим, що в таборах, тюрмах і концтаборах перебувала вели-ка кількість людей; з другого — він символізував звільнен-ня особистості від диктату суспільства. Але його логосична герметика (встановлення відмінного від повсякденного мовлення кола понять і лексикону) вступала в конфлікт з кінічною ("низовою") системою мовлення (що не визнава-ла ніяких законів і суспільних норм), і щодалі поводиться все агресивніше. Водночас видавалося чимало практичних посібників, адресованих пропагандистам офіційної ідео-логії.

Загалом слід сказати, що початок XX ст. — це трагічна епоха. З одного боку, це пора піднесення національної са-мосвідомості українців, буяння духовної та митецької культури краю, розвій найрізноманітніших шкіл і течій у літературі та мистецтві. З другого боку, цей національний ренесанс був приречений на загибель в умовах наростання тоталітаризму. Зокрема, якщо йдеться про вільний розви-ток української мови, що звільнилася з-під гніту поперед-нього утиску в самодержавній Росії, то успіхи її безпереч-ні. Але паралельно починається, як складова частина бо-ротьби з "українським націоналізмом", поступова, планова та невблаганна русифікація України. За цих умов годі було й сподіватися на будь-який розвій української ри-торики. Молдован В.В. Риторика: загальна і судова.- к: вид-во “Юрінком” 1998р.

Прослідкуймо кілька етапів цього процесу. З жовтня 1927 р, прийнято постанову ЦК ВКП(б) "Про поліпшення партійного керівництва пресою". Одразу ж при Комуніс-тичному університеті ім. Артема в Києві відкривається відділ газетних працівників; згодом — газетний технікум; зявляється чимало нових газет і журналів. Впроваджено обласні газети (1932 p.). У 1924—1925 pp. в ефір виходять Радіопередачі, серед яких помітне місце займають "робіт-ничі та колгоспно-совгоспні радіогазети"; тематика цих передач — "соціалістичне змагання, викриття світового ім-періалізму та пережитків минулого". З 1939 р. до цього за-лучається й Західна Україна.

Тяжкий період другої світової війни та післявоєнні репресії стосовно українства майже докорінно винищили можливості вільного українського слова. Проте це не оз-начає, що зникла офіційна риторика, офіційна пропаганда. З 1945 р. працює українське радіо; з 1951 р. розгортає свою діяльність українське телебачення, першу програму якого дивиться 94% населення, другу — 78,5%. Та з часом згортається і українська мова як така — з часів, коли в Україні секретарем республіканської компартії був В. Щербицький. Якщо, звичайно, не зважати та той напів-зрусифікований, вихолощений варіант української ора-торської мови, який культивувався в газетярстві, радіо, телебаченні і мав своїм результатом лише те, що після роз-паду Радянського Союзу 90% населення України проголо-сували за її незалежність.

Новітня епоха історії України позначається спалахом риторичної енергії суспільства. Вивільнення духовного по-шуку призвело до оновлення древньої церковної гомілети-ки: змагання та полеміки між різними конфесіями набувзють широкого резонансу. Понад сто політичних партій України користуються повним правом виголошення своїх програм і гасел. Академічне слово набуло небувалої досі розкутості — як у сфері змісту, так і форми самовиразу оратора. Не треба багато говорити про розквіт побутового красномовства, яке забарвилося всіма інтонаціями та сло-весними фарбами, які тільки хоче використати людина — хоча часом за рахунок зниження культурної вибагливості й втрати почуття міри, як це звичайно властиво для пере-хідних періодів.

Використана література:

1.Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: Навч.посіб. / С.Д. Абрамович, В.В. Молдован, М.Ю. Чикарьова – К.: Юрінком Інтер, 2002.

2.Сагач Г. Риторика. К: вид-во “Ін юре”.2000р.

3.Молдован В.В. Риторика: загальна і судова.- к: вид-во “Юрінком” 1998р.