Сачовський І. М.

Основні принципи організації виробничих

відносин в аграрному секторі України

І. Вступ. Агропромисловий комплекс, як економіка України в цілому, переживає складний процес реформування виробничих відносин. Змінився характер організації трудових процесів, кардинальних змін зазнала структура виробництва. В цих умовах одним з найважливіших завдань є розробка методологічних принципів реорганізації, зокрема, аграрного сектору. Окремі з них найшли своє відображення в дослідженнях багатьох економістів, наприклад, Андрійчука В.Г., Кириленка І.Г., Коваленка Ю.С., Саблука П.Т., Юрчишина В.В. і інших. Специфіка пропонованої роботи в тому, що в ній в найбільш узагальненій формі система принципів організації виробничих відносин в аграрному секторі розглядається систематизовано, комплексно, в органічній єдності, послідовності і взаємозалежності.

ІІ Постановка завдання. Розглядаючи систему найважливіших принципів організації виробничих відносин в аграрному секторі в умовах його реорганізації, методологічними передумовами їх аналізу були, зокрема, такі положення:

- визначальним принципом реформування агропромислового комплексу в сучасних умовах, вважаєм, є посилення ролі держави в управлінні економічними процесами;

- основною вимогою в процесі практичного застосування розглядуваної системи принципів організації виробничих відносин в аграрному секторі є дотримання власне принципу їх комплексного використання;

- кожен з наведених принципів має своє цільове призначення;

- у відповідності з особливостями тієї чи іншої галузі агропромислового комплексу на тому чи іншому етапі її розвитку прерогатива може віддаватися відповідному принципу.

ІІІ Результати. Розглядаючи систему принципів організації виробничих відносин в агропромисловому комплексі в умовах формування і налагодження механізму ефективного функціонування ринкових відносин як в економіці України в цілому, так і, в особливій мірі, в аграрному секторі, вважаєм за доцільне виділити такі.

Необхідність посилення ролі держави в процесах реформування агропромислового комплексу. Це продиктовано самим ходом економічного розвитку. Так, наприклад, Саблук П.Т., академік УААН, виступаючи на VI річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників, зазначав: «У нас була ейфорія, що ринок сам все врегулює, а держава тут ні при чому. На наш погляд, саме держава повинна бути присутня на ринку за участю економічних регуляторів, механізмів та інструментів» [3, с. 68]. Визначальним при цьому є два моменти. По-перше, посилення ролі держави можливе прямим шляхом, тобто через збільшення величини бюджетних асигнувань в аграрний сектор, а, по-друге, як вже говорилося, і це не менш важливо, опосередковано, шляхом активізації застосування системи економічних інструментів, які використовуються в практичній діяльності. Це й фінансово-кредитна система, й ціноутворення, політика в області заробітної плати, оподаткування, грошового обігу і т.д. Проблема в тому, як добитися оптимального поєднання вказаних напрямів, який шлях найбільш прийнятливий на тому чи іншому етапі розвитку. Стосовно першого з них, не можна, наприклад, не погодитись з Саблуком П.Т., який в одній з своїх публікацій резонно зауважує, що «…заплатити також треба вміти» [2, с.5].

Принцип пріоритетності розвитку сільського господарства. Безперечним, вважаємо, є той факт, що від того, наскільки організованим в тій чи іншій країні є аграрний ринок, залежить й ефективність вирішення нею всіх інших проблем. В Україні ця аксіома розвитку тривалий час не знаходила належного розуміння. Досить сказати, що окремий Закон – «Про стимулювання розвитку сільського господарства на 2001-2004 роки» - був прийнятий лише в січні 2001 року і, крім того, його дія мала обмежені часові рамки. Очевидно, в діяльності насамперед вищих законодавчих органів потрібно виходити з того, що сільське господарство – це органічна складова частина народногосподарського комплексу країни і пріоритетність його розвитку – обов’язкова передумова підвищення ефективності суспільного виробництва. В сучасних умовах мова йде в першу чергу про зміщення акценту державної підтримки сільського господарства, запровадження принципово нового механізму використання закладених в бюджеті грошових ресурсів на розвиток агропромислового комплексу. Суть його зводиться до того, що, на відміну від всього попереднього періоду, коли державні кошти, якою б не була їх величина, спрямовувались на підтримку сільськогосподарського товаровиробника, як правило, опосередковано, шляхом здешевлення кредитів, цін на техніку, мінеральні добрива і т.д., то сьогодні мова йде про те, щоб основна маса державних коштів направлялась конкретно селянину шляхом завчасного встановлення цін на всі види вироблюваної ним продукції. В цьому його прогресивність.

Принцип програмно-цільового управління розвитком агропромислового комплексу. Сучасний стан аграрного сектору України у відомому розумінні ослаблює актуальність застосування вказаного принципу, хоча не можна не сказати, що в розвинутих зарубіжних країнах розробляються і успішно реалізуються найрізноманітніші цільові комплексні програми (зерно, цукор, молоко тощо, охорони земельних і водних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, меліорації, розвитку кооперативних і фермерських господарств, розширення мережі виробничо-технологічних і міжсільських шляхів, зміцнення матеріальної бази новітнього рівня в сферах зберігання і доставки продуктів харчування до споживачів, тобто розвитку складського і холодильного господарства та інших складових ринкової інфраструктури, розвитку аграрної науки і освіти і ін.).

Стосовно методів управління вітчизняним агропромисловим комплексом в контексті вищесказаного обмежимося тим, що за своєю суттю програмно-цільовий метод є однією з основних форм застосування комплексного, системного підходу до процесів управління об’єктами, процесами, відносинами різної природи і змісту. Укорінене в економічній і управлінській літературі поняття «програмно-цільовий метод» являє собою ширшу категорію порівняно із загальноприйнятим тлумаченням слова «метод», що розуміється як один із способів аналізу, дослідження, вивчення, управління. Тому змісту, що вкладається у поняття «програмно-цільовий метод», більше відповідають терміни «методологія», «підхід», «управлінські механізми».

Принцип комплексності. Наважимося стверджувати, що визначальною рисою економіки будь-якої країни, будь-якого народногосподарського комплексу є взаємозв’язок і взаємозалежність її основних складових. Ця особливість економіки своїм безпосереднім результатом