якраз і передбачає її комплексність, тобто в першу чергу дотримання принципу збалансованості, рівномірності, скажемо навіть – рівноцінності всіх елементів будь-якого народногосподарського комплексу. Дуже важливим у цьому плані є врахування всіх найважливіших компонентів економічного росту. Історичний досвід, зокрема, й нашої країни свідчить, що економіці по своїй природі чужі й несприйнятливі крайні, часто діаметрально протилежні і суперечливі рішення. Налагодження механізму її ефективного функціонування передбачає насамперед врахування специфіки кожного конкретного періоду, всестороннього, всебічного підходу, тверезого обґрунтування прийнятих рішень, органічного поєднання поточних і розрахованих на перспективу завдань. Саме з врахуванням цього дотримання принципу комплексності реформування народногосподарського комплексу України в цілому, і, з таким же правом, - аграрного сектору – слід віднести до основних вимог нашого сьогодення.
Принцип системності. Насамперед зауважимо, що в загальноприйнятому розумінні система як наукове поняття означає сукупність речей будь-якої природи, яка цілеспрямовано й струнко підпорядкована вирішенню певних завдань. Вже з визначення бачимо, що історія реформування агропромислового комплексу України багата на численні порушення цього принципу. В найбільш узагальненій формі це виразив, наприклад, Коваленко Ю.С.: «Першою і визначальною особливістю аграрного ринку України слід вважати спонтанний, тобто позбавлений зовнішнього цілеспрямованого впливу, характер його формування та функціонування. Фактично він все ще перебуває в рамках ліберально-ринкової моделі. З неї починали перехід до ринку всі країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), а також Російська Федерація. Проте якщо країни ЦСЄ відмовились від неї ще на початку 90-х років і почали застосовувати державне регулювання аграрного ринку, створюючи відповідні установи, то Україна ще й нині не має дійових засобів попередження деструктивних проявів ринкової стихії» [1, с. 23].
Системний підхід необхідний як при вирішенні глобальних питань на макрорівні, в стратегічних питаннях подальшого розвитку нашого суспільства, так і локальних, стосовно кожної галузі чи конкретного підприємства. Основними вимогами при цьому є: а) необхідність врахування специфіки кожного з суб’єктів управління; б) органічне поєднання поточних і перспективних питань розвитку; в) дотримання вже згадуваного принципу комплексності і т.д.
Принцип поетапності реформування аграрного сектору. В процесі свого розвитку будь-яка країна, будь-яке суспільство в цілому чи його окрема складова проходять певні стадії, кожній з яких притаманна своя форма організації виробничих відносин і яка характеризується відповідним рівнем розвитку продуктивних сил. Навіть в сучасних умовах постіндустріалізму мають місце конкретні прояви відкритого ще на початку ХХ століття В.І. Леніним закону нерівномірного непропорційного розвитку суспільного виробництва. В Україні йде процес формування ринкових відносин, природа яких принципово відрізняється від існуючих в попередньому періоді. Як, власне, все нове, вказаний процес не позбавлений суперечностей, протиріч, суб’єктивізму при прийнятті рішень по тому чи іншому питанні. Але визначальним при цьому залишається одне: необхідне строге дотримання принципу поетапності, поступовості реформування народногосподарського комплексу. Причому, ця вимога в однаковій мірі стосується як економіки країни в цілому, так і її найважливіших складових. Безперечною є та істина суспільного виробництва, що випередження подій, хоча й воно, безумовно, несе прогресивне начало, так чи інакше, в кінцевому підсумку, буде нівельоване загальним рівнем розвитку тієї чи іншої країни. Історія реформування агропромислового комплексу України – наглядне тому підтвердження.
ІV. Висновки. Узагальнюючи вищесказане, можна зробити ряд висновків:
Перше. Необхідною передумовою успішного вирішення проблем реформування агропромислового комплексу України в сучасних умовах є неухильне дотримання науково обґрунтованих принципів його реорганізації.
Друге. Найвища ефективність застосування вищесказаних принципів можлива лише при умові їх комплексного використання.
Третє. Кожен конкретний період розвитку висуває свої, специфічні, вимоги до характеру організації виробничих відносин в агропромисловому комплексі.
Четверте. Розв’язання проблем сучасного агропромислового комплексу можливе лише при умові розгляду їх в контексті і в органічній єдності із загальнонаціональними.
Список використаної літератури:
Коваленко Ю.С. Наукові засади та основні тенденції формування аграрного ринку в Україні. – Економіка АПК – 2004 - №3
Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробництва. – Економіка АПК – 2004 - №8.
Саблук П.Т. Підсумковий виступ на VІ річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 16-17 січня 2004 року. – Економіка АПК – 2004 -№3.
Сачовський І.М.
Основні принципи організації виробничих відносин
в аграрному секторі України
Анотація
Розглядаються найважливіші принципи організації виробничих відносин в агропромисловому комплексі України на сучасному етапі його розвитку.
Ключові слова: принцип пріоритетності розвитку сільського господарства, програмно-цільовий метод управління, комплексність, системність.