З врахуванням же тих якісних змін, які відбулися в характері суспільного виробництва в цілому і, зокрема, в такому його секторі, як аграрний, 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України був прийнятий новий, нині діючий, Земельний кодекс. Структурно він складається з 10 розділів: 1) «Загальна частина»; 2) «Землі України»; 3) «Права на землю»; 4) «Набуття і реалізація права на землю»; 5) «Гарантії прав на землю»; 6) «Охорона земель»; 7) «Управління в галузі використання і охорони земель»; 8) «Відповідальність за порушення земельного законодавства»; 9) «Прикінцеві положення»; 10) «Перехідні положення».

Принципово новим є, зокрема, такі положення цього Кодексу:

1) Значно поширено й поглиблено правову базу регулювання земельних відносин. Основними принципами земельного законодавства визнано такі:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

д) забезпечення гарантій прав на землю;

е) пріоритету вимог екологічної безпеки.

2) Проведено чітке розмежування поняття права власності на земельні ділянки різних суб’єктів господарювання, зокрема, вказується, що основними суб’єктами права власності на землю в сучасних умовах є:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Ліквідована колективна форма власності на землю.

3) Суттєво підвищується роль місцевих органів самоврядування в регулюванні земельних питань. Їхніми безпосередніми функціями, зокрема, визнано:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Кодексу;

г) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів.

За час, що минув, у розвиток Земельного кодексу Верховною Радою України прийнято 18 законів, які регулюють земельні відносини та використання земель, є базовими для формування ринку земель як несільськогосподарського, так і сільськогосподарського призначення. Головними з них є Закони: «Про землеустрій», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням і охороною земель», «Про внесення змін до Земельного кодексу України» (щодо врегулювання земельних відносин недержавних сільгосппідприємств), «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» (нова редакція), «Про іпотеку», «Про використання земель оборони» та «Про охорону земель». На виконання п. 104 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2003 року №100 Держкомземом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України». У законопроекті основну увагу приділено посиленню ролі державного управління землями. Це дасть можливість розвивати ринок землі, відносини, кредитування, іпотеку земельних ділянок і взагалі значно впливатиме на подальший розвиток земельних відносин.

До основних принципових положень вказаного законопроекту належать:

- посилення ролі органів місцевого самоврядування базового рівня щодо розпорядження землями комунальної власності та впливу їх на процеси надання і вилучення земель державної власності. Передбачено, що тільки сільські, селищні й міські ради матимуть право розпоряджатися землями територіальних громад;

- повноваження щодо управління землями державної власності, у тому числі забезпечення купівлі-продажу та постійного користування, передбачено надати центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

- принципово змінюється порядок вилучення і надання земельних ділянок державної і комунальної власності. Юридичні особи й громадяни, зацікавлені у набутті права на землю, позбавляються тягаря здійснювати кілька десятків погоджень, сплачувати офіційно та іншим способом непомірні кошти за висновки, що є службовими обов’язками відповідних осіб.

IV Висновки. З врахуванням вищесказаного можна зробити певні висновки:

- розвиток аграрного сектору є наочним відображенням тих процесів, які відбуваються в суспільному виробництві країни в цілому;

- кожному з конкретних періодів розвитку суспільного виробництва на Україні відповідала своя, специфічна, форма організації виробничих відносин в аграрному секторі;

- динаміка розвитку агропромислового комплексу України в сучасних умовах породжує необхідність постійного вдосконалення нормативно-правових актів, які регулюють виробничі процеси в цьому секторі економіки;

- успішне вирішення питань розвитку аграрного сектору можливе лише при умові розв’язання основних проблем народногосподарського комплексу країни в цілому;

- в умовах реформування економіки України як в цілому, так і аграрного сектора зокрема основною передумовою вирішення назрілих проблем є активізація ролі держави;

- одним з принципів реформування агропромислового комплексу є органічне поєднання поточних і перспективних питань розвитку.

Сачовський І.М.

З історії регулювання аграрних відносин

на Україні

Анотація

Розглядають питання правового регулювання виробничих відносин в аграрному секторі України, їх еволюція, сучасний стан.

Ключові слова: аграрний сектор, виробничі відносини, Земельний кодекс.