Сачовський І.М.

Новий Земельний кодекс як важливий етап на шляху вдосконалення аграрних відносин в економіці України

І Вступ. Прийняття Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року нового Земельного кодексу було довгоочікуваним і передбачуваним кроком. Необхідність законодавчого оформлення нового типу відносин в аграрному секторі економіки була очевидною. Тому й не дивно, що його основні положення відносно довгий час були в центрі уваги не тільки спеціалістів, але й доволі широкої аудиторії людей, безпосередньо зацікавлених в новизні прийнятих рішень, оскільки вони мали пряме відношення до їхнього роду діяльності, визначали суспільний устрій, безпосередньо впливали на рівень їх життя. В той же час, незважаючи на, скажемо, ажіотаж з приводу прийняття нового Земельного кодексу, об'єктивний стан речей в економіці країни в цілому змушує бути досить таки обережним при оцінці основних положень цього, в принципі, прогресивного документу. В спеціальній економічній літературі новий Земельний кодекс найшов своє розуміння і викликав відповідний резонанс. Але, треба визнати, ті коментарі, які приводяться в ній, стосуються головним чином практичних заходів по реалізації цього документу, абстрагуючись, як нам здається, при цьому від стратегічного курсу подальшого розвитку нашого суспільства. У хорошому розумінні цього слова. Це дійсно найбільш прогресивний документ в сфері аграрних відносин. Але при розгляді його основних положень проходить певне ігнорування загального стану речей в економіці країни. У зв'язку з цим ми б хотіли акцентувати увагу на такому питанні.

Прийняття любого документу, який ставить за мету регламентацію, скажемо, все-таки виробничих відносин у тій чи іншій сфері життєдіяльності, у тій чи іншій сфері економіки країни в цілому, на наш погляд, залежить від двох обставин (хоча й ми, не виключено, можемо помилитись). По-перше, який реальний стан економіки тієї чи іншої країни на тому чи іншому етапі розвитку. Не розглядалися ж плани освоєння космосу в умовах феодалізму. І, по-друге, наскільки адекватною цьому об'єктивному стану економіки є міра усвідомлення авторів того чи іншого документа цього стану, спрямованого, треба вірити, на його вдосконалення. Причому, мусимо зауважити, треба зразу визначити, йде мова про вдосконалення народногосподарського комплексу країни в цілому чи його окремої складової. Це не таке вже й просте питання. На фоні досягнутого рівня розвитку економіки тієї чи іншої країни випередження подій, хоча й воно, безсумнівно, несе прогресивне начало, так чи інакше в кінцевому підсумку буде нівельоване цим рівнем. Так, боїмося, може бути і з новим Земельним кодексом. Він законодавчо закріплює новий тип відносин в аграрному секторі. А адекватного йому документа в інших галузях економіки України просто не існує. Однак із врахуванням вищесказаного аналіз основних, принципових положень нового Земельного кодексу має безпосередньо як наукову цінність, так і практичну значимість.

ІІ Постановка завдання. Розгляд найважливіших положень нового Земельного кодексу вже в своїй основі передбачає врахування цілого комплексу об’єктивних і суб’єктивних факторів, які визначають його роль і місце як в сфері аграрних відносин, так й в економіці країни в цілому. Основними з них, на наш погляд, є:

Земельний кодекс є найбільш узагальненою формою законодавчого оформлення аграрних відносин;

Основні, принципові положення Земельного кодексу відображають сучасний стан розвитку аграрних відносин, їх специфіку і особливості;

Ефективна реалізація основних положень Земельного кодексу можлива лише при умові повномасштабного врахування специфіки періоду, який переживає як економіка країни в цілому, так і, в особливій мірі, її аграрний сектор; ця вимога особливо актуальна в сучасних умовах формування ринкових відносин в усіх сферах суспільного виробництва;

Однією з передумов успішної реалізації основних положень Земельного кодексу є необхідність постійного їх вдосконалення, розгляду в динаміці, взаємозв’язку і взаємозалежності.

ІІІ Результати. В процесі аналізу найважливіших положень Земельного кодексу ми визнали за необхідне деталізувати такі з них:

1. Земля як основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земля як складова частина біосфери включає грунти та інші природні елементи ландшафту, що органічно пов'язані між собою і забезпечують належне існування флори і фауни та життєдіяльність людини.

Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу (далі – ЗК)). Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно їх повноважень у галузі регулювання земельних відносин (статті 6-17 ЗК).

З метою охорони земель України як основного національного багатства Верховною Радою України Законом від 21 вересня 2000 року затверджена «Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Вона розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також