Формування екологічної мережі, яка включає до свого складу і землі, передбачає зміни в структурі земельного фонду шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної діяльності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні з боку держави, дають належні підстави для віднесення їх до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі.

Сприятливі умови для охорони та збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечуються:

- вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;

- вилученням із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;

- наданням переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогоспо-дарського використання;

- збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь;

- необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля і, зокрема, земель.

Головною метою цієї Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття.

Основними її завданнями є:

обґрунтування та опрацювання організаційно-правових, економічних, науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу формування та захисту екологічної мережі і, зокрема, земельного фонду країни;

резервування та подальше надання статусу заповідних цілинним землям, еталонним типам ґрунтів тощо;

оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та збагачення їх природними компонентами;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;

обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів.

Завдання, зміст і порядок охорони земель та ґрунтів викладено в статтях 162-168 ЗК. Обов'язок по охороні земель покладено на відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та державні адміністрації (статті 6-17 ЗК).

Для охорони земель запроваджується державний, самоврядний та громадський контроль (статті 187-190 Кодексу).

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою (статті 181–186), моніторингу земель (статті 191, 192), державного земельного кадастру (статті 193-204) та економічного стимулювання (ст. 205).

Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів, підвищення продуктивності землі, використання земельних ресурсів у відповідності з їх цільовим призначенням, недопущення забруднення землі шкідливими речовинами та ін.

Громадяни та юридичні особи, винні у псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими відходами, а також в інших порушеннях законодавства про охорону земель, закріплених в ст. 211 Земельного кодексу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Конституційне положення щодо гарантій права власності на землю, передбачене Земельним кодексом, стосується не тільки державної, а й інших форм власності на землю. При цьому Конституція України, а з нею і Земельний кодекс, виходять з того, що законодавче закріплені форми власності на землю забезпечуються тими ж гарантіями, що і право власності на будь-які інші об'єкти.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Це право на землю гарантується системою правових засобів забезпечення набуття права власності на землю і реалізації суб'єктами, зазначеними в ст. 80 ЗК.

Порядок та умови набуття, реалізації та захисту права власності на землю цих суб'єктів передбачено статтями 81-90; 116-121; 127-131; 152-157 ЗК.

Згідно ч.3 ст. 13 Конституції власність зобов'язує. Вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Зазначені принципові конституційні положення повною мірою стосуються і власності на землю.

Ст. 91 Земельного кодексу зобов'язує власників земельних ділянок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також закріплює інші обов'язки цих суб'єктів.

У відповідності з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод від 4.11.1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» серед заходів, що можуть здійснюватися в такій зоні, у випадку запровадження в ній правового режиму надзвичайного стану допускається примусове відчуження об'єктів права приватної власності (в тому числі і земельних ділянок) з обов'язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості (ст. 10).

Власники землі, які допустили порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема порушили права громадян на екологічно безпечне довкілля або порушили норми екологічної безпеки тощо, у відповідності із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) притягуються до відповідальності. Згідно ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи – власники землі несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, наприклад, за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; непроведення рекультивації порушених земель тощо.

2. Земельне законодавство та його завдання

1. Земельне законодавство включає Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі