Сачовський І.М.

Теоретико – практичні питання вдосконалення ціноутворення в АПК

В статті “Аграрний сектор України: уроки, завдання”, опублікованій в 2004 році, І.Г. Кириленко, на той час - віце–прем’єр–міністр України з питань АПК, зазначав, що за роки незалежності “...цінова політика на селі... залишалася найслабшою ланкою державного менеджменту”1. Сказане підтверджує, зокрема, що питанню регулювання ціноутворення в агропромисловому комплексі по своїй складності та значимості важко знайти аналоги.

Узагальнення досвіду регулювання ціноутворення в агропромисловому комплексі України дає змогу виділити декілька принципових положень.

Перше. Необхідно створити передумови для закріплення на законодавчому рівні політики державного регулювання ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. Для цього потрібно:

забезпечити безумовне виконання законів і законодавчих актів щодо пріоритетності розвитку агропромисловому комплексу шляхом бюджетного фінансування АПК як однієї з основних галузей народного господарства;

посилити вплив держави на цінову, фінансово – кредитну та податкову політику щодо аграрного сектора, закріпити на законодавчому рівні механізм подальшої підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників;

- прискорити процес удосконалення системи ціноутворення, фінансово –

1 Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання. – Економіка АПК – 2004 - №1 – с. 8.

кредитних відносин держави з сільськогосподарським товаровиробником, внаслідок чого має бути створена сприятливе економічне середовище, в якому ефективно працюватимуть господарські структури різної спеціалізації, різних форм власності та господарювання;

створити фонд кредитної підтримки аграрного сектора із залученням як і вітчизняних коштів, так й іноземних інвестицій.

Друге. Одними з визначальних принципів в області ціноутворення повинно бути забезпечення еквівалентності обміну між сільським господарством та іншими сферами АПК. З цією умовою необхідно:

визначити еквівалентні ціни і ціновий дисбаланс на основні види товарної сільськогосподарської продукції, а також загальні фінансові втрати аграрних товаровиробників від цінової нееквівалентності;

розрахувати розміри та джерела компенсації фінансових втрат села;

обґрунтувати і вибрати ефективні форми компенсації і коригування територіально – галузевої диференціації цінової підтримки.

Третє. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції передусім повинно бути спрямоване на стабілізацію ринкового середовища, зокрема, цін. Держава повинна сприяти раціональному функціонування механізму ціноутворення як поєднання двох систем: саморегульованої (ринкової), що сформована еквівалентними відносинами, і регульованої (державні ціни і система обмежень).

Четверте. Слід визначити необхідні для держави оптимальні обсяги (квоти) виробництва та закупівлі сільськогосподарської продукції, передбачивши кількісні і відповідні вартісні параметри, що дасть змогу погодити між галузями АПК її виробництво та витрати в сфері обслуговування, визначити грошові потоки і необхідну грошову масу. На квотовану продукцію поширити механізм підтримки цін і доходів.