Анотація виконує наступні функції [8]:

Пошукова функція здійснюється при визначенні місцезнаходження документа, певні ознаки якого відомі користувачеві.

Суть комунікативної функції полягає в повідомленні користувача про існування невідомих йому документів, зміст яких відповідає його інформаційним потребам.

Оцінна функція властива саме анотації, вона проявляється в наявності позитивної чи негативної оцінки документа, рекомендації його певній категорії користувачів. В основі анотації, складеної на високому професійному рівні, завжди лежить оцінка твору. Об'єктивний аналіз первинного документа, що здійснюється в процесі анотування, вимагає від анотатора виявлення позитивних властивостей і недоліків цього документа. Оцінні елементи іноді є в тексті анотації, але не завжди. Часто оцінка проявляється вже у виборі документів для анотування.

Щоб функції анотації реалізувалися, вона має задовольняти певні вимоги [8]:

Змістовність передбачає повноту передачі змісту документа, тобто вичерпний перелік розглянутих у ньому питань та особливостей їхнього розгляду і викладу. Разом з тим в анотації не слід повторювати відомостей, що містяться в назві документа й інших елементах бібліографічного опису. Змістовність анотації невіддільна від її об'єктивності. Анотація має точно передавати тематику твору й позицію автора, а не думку анотатора.

Вимога доступності задовольняється завдяки чіткості та логічності викладу відомостей, використанню загальноприйнятої сучасної термінології, простоті й зрозумілості мови анотацій.

Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід зазначити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встановлюється залежно від їхнього типу та призначення.

Вимогу індикативності розуміють як відповідність тексту анотації потребам її конкретного призначення і характеру первинного документа. Вирішальне значення має мета складання анотації, характеристики того посібника, у якому її буде вміщено.

1.2. Класифікація та основні етапи процесу анотування

У фаховій літературі [12] існує безліч класифікацій анотацій залежно від:

видів анотованої літератури (художня чи наукова література, публікації документів тощо);

цілей та функцій анотацій (видавнича, для масових бібліотек тощо);

інформативності та глибини розкриття змісту документа.

Найвдаліша спроба типізації анотацій належить В. П. Леонову [10]. Її головним критерієм є функціональний підхід, який дав змогу відрізняти анотації з урахуванням їх суспільного призначення. Згідно з вищевказаним, анотації поділяються на рекомендаційні та довідкові (Див. Додаток А).

Рекомендаційна дає характеристику й оцінку документа з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.

Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок і повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.

Додатковими ознаками анотацій за В. П. Леоновим запропоновано вважати: засіб характеристики первинного документа; глибину згортання інформації; форму подання інформації; рівень механізації інформаційних процесів, якими послуговуються під час складання анотацій; кількість джерел та ін.

Залежно від використаного засобу характеристики документа, анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша — характеризує джерело загалом, аналітична — тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа.

За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативні анотації. Розширена — крім характеристики твору друку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація — це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту.

У бібліографічній практиці за цим же критерієм виділяють три типи анотацій: формальні, пояснювальні та розгорнуті (аналітичні) [3]. Формальна вміщує додаткові відомості бібліографічного характеру, відсутні у бібліографічному описі. Пояснювальна — також містить ряд формальних характеристик, але вони стосуються не типу документа, а висвітлюють тип здійсненого автором книги чи статті дослідження. Найбільш інформативним типом анотації є розгорнута (аналітична) анотація, крім формальних характеристик, вона включає елементи аналізу предметно-тематичного змісту документа.

За формою, згідно з типізацією В. П. Леонова, виділяються традиційні та телеграфні анотації. Традиційні мають форму завершеного текстового повідомлення, а телеграфні подаються у вигляді формалізованого тексту, який за зовнішніми ознаками нагадує телеграфне повідомлення.

За ступенем використання засобів автоматизації анотації поділяються на інтелектуальні — складені людиною та формалізовані — створені за допомогою ЕОМ.

Залежно від кількості опрацьованих джерел анотації бувають монографічні та зведені (групові). Монографічна — передає зміст одного тексту, твору друку, а зведена — декількох текстів, творів, тематично пов'язаних між собою.

За додатковою ознакою типізації "укладач" анотації поділяють на авторські та неавторські, зважаючи на те, ким складений текст анотації — автором першоджерел чи іншою особою.

У теорії і практиці згортання інформації типологія анотацій є найважчим питанням. Не враховуючи наявність ГОСТ 7.9-77 „Реферат і анотація”, поки що немає належної чіткості в методиках по складанню анотацій, хоча це питання багато разів піднімалося на сторінках спеціальних видань.

Процес анотування, один з найскладніших і найбільш трудомістких в обробці документів, потребує не лише відповідних знань і навичок, а й творчого підходу.

Перш ніж розпочати складання анотації, вирішуються питання про її тип, читацьке призначення, мету створення. Лише маючи відповіді на ці запитання, можна визначатися з інформаційною структурою анотації. Інформаційну структуру розуміють як набір інформаційних елементів, що характеризують первинний документ. Інформаційна структура анотації залежить від типу, змісту і форми первинного документа, його цільового й читацького призначення,