Визначивши тип та інформаційну структуру анотації, переходять безпосередньо до процесу анотування.

Процес анотування можна поділити на три етапи [8]:

підготовчий;

основний;

заключний.

На підготовчому етапі приступають до аналізу первинного документа, у ході якого здійснюють загальне ознайомлення з документом, виявляють фрагменти тексту, що відповідають інформаційним елементам анотації, відокремлення і первинне осмислення цих фрагментів. Аналізуючи
документ, передусім ознайомлюють з його титульним аркушем, звертаючи увагу на формальні ознаки: автора, назву, підназву, вихідні дані, потім переглядають видавничу анотацію, зміст, передмову, вступну статтю, післямову, примітки, коментарі, резюме, побіжно переглядають текст твору. Особливу користь анотатору можуть дати висновки, зроблені автором у
кінці твору, в кінці розділів, глав, оскільки в них зосереджено
найголовніші його думки, результати роботи. Одночасно з виявленням окремих інформаційних елементів анотації вирішують питання про доцільні засоби стимулювання до читання первинного документа, їх використовують,
як правило, при складанні рекомендаційних анотацій. Ці засоби поділяються на три групи: проблемні, аргументні й емоційні.

На основному етапі складання анотації переходять до вивчення виявлених ключових фрагментів тексту і більш глибокого осмислення їх. При цьому використовуються два види читання: вивчаюче і реферативне. У процесі вивчаючого читання запам'ятовують інформацію, що стосується змісту тексту. Реферативне читання передбачає вилучення найбільш суттєвої інформації з документа і її узагальнення. При цьому звертають увагу на особливості тексту і логіку розкриття теми, структуру твору, форму, жанр, читацьке призначення, хронологічні й територіальні межі змісту, стильові особливості, вивчають відомості про автора тощо. Саме на цьому етапі в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основними методами такого згортання і надання відомостей при анотуванні є: цитування, перефразування, інтерпретація.

На заключному етапі процесу анотування текст анотації
формулюється, редагується й остаточно оформляється. При складанні тексту анотації отримані на попередніх етапах відомості поєднуються у пов'язану єдиною думкою характеристику документа.

1.3. Зарубіжний досвід і видавнича справа в Україні

Видавнича діяльність — це в наш час одна із провідних і найбільш перспективних галузей в Україні, а також один із найважливіших напрямів роботи організації в сучасних умовах. Вона полягає у підготовці і публікації сучасних підручників, навчальних посібників і практикумів для вузів та загальноосвітніх шкіл. На даний час в Україні працює дуже багато видавництв, серед них видавництва: „Либідь”, Вища школа”, „Мистецтво”, „Наука”, „Глобус”, „Український центр духовної культури”, „Академія”, „Світ дитинства”, „Веста”, Шарм”, „Наше місто”, „Вікар” та багато інших. Кожне видавництво спеціалізується на випуску літератури з певним спрямуванням. Наприклад видавництво „Вища школа” спеціалізується на випуску навчальної літератури для різної категорії людей: студентів, учнів, викладачів та інших. Видавництво „Шарм” - тільки на художній літературі.

Але коли уважно проаналізувати той стан, в якому ось уже кілька років підряд перебуває українське національне книговидання, і коли порівняти його у контексті розвитку сучасної світової книговидавничої практики, можна дійти висновку про існування тут невтішної паралелі.

Для підтвердження сказаного можна навести кілька цифрових показників, які характеризують динаміку випуску друкованої продукції в Україні на душу населення за останні десять років. До речі, за таким показником віддавна визначається рівень розвитку демократичних процесів у цілому й освіти зокрема тієї чи іншої країни. Перша колонка - рік, друга - кількість книг у примірниках:

1990 - 3,2

1991 - 2,6

1992 - 2,4

1993 - 1,7

1994 - 1,01

1995 - 1,33

1996 - 1,01

1997 - 1,1

1998 - 0,88

1999 - 0,36

2000 - 0,89

2001- 0,56

2002- 0,77

2003- 0,87

2004- 0,67

2005-0,68

Для порівняння: у царській Росії (за даними статистики 1913 року) на душу населення щороку виходило друком 2 книги, за роки існування Радянського Союзу - 4. У розвинених країнах Заходу цей показник сягає нині 14-16 назв.

Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності продовжує скорочуватися. Якщо 2005 року у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн примірників книг, то 2006 року - на мільйон менше. Для порівняння варто навести показники сусідів: у Польщі - 150, у Росії - 300 млн примірників книг за один рік.

Зрозуміло, що внаслідок браку вітчизняної книги цей вакуум активно заповнюється книжковою продукцією, випущеною тими ж сусідами. А це, за даними лише митних органів, - майже 55 млн книжок, які щороку завозять в Україну для перепродажу передусім з Росії та Білорусі. І ще одна вражаюча цифра: щорічно з України відпливає близько 350 млн гривень у кишені передусім російських видавців і поліграфістів, які надійно і не без підтримки владних меценатів окупували український ринок. Отож, ідеться про пряме інвестування закордонного виробника, і це за умов, коли вітчизняна поліграфія «задихається» від нестачі інвестицій.

Сучасне вітчизняне законодавство щодо видавничої справи

У цілому ситуація в українській книговидавничій справі за останні декілька років характеризується такими особливостями:

знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі;

припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

падає авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою;

Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього закордоння, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношення книжкову продукцію;

втрачаються кваліфіковані фахівці,