Організація історичних архівів та формування наукових документальних колекцій в Україні
Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві
Розвиток історичних знань і стан архівної справи у 1-й половині 19 ст. висунув
невідкладні завдання – врятування архівного матеріалу, концентрації найцінніших
архівних фондів та створення історичних архівів. Заснування Центрального архіву
давніх актів у Києві пов'язане з діяльністю Київської археографічної комісії
(Тимчасова комісія для розгляду давніх актів), яка існувала з 1843 р. при Київському
військовому, подільському і волинському генерал-губернаторові. Член Київської
археографічної комісії (КАК), відомий історик права, професор М.Іванишев один з
перших порушив питання про відкриття центральних архівів у Західному та Південно-
Західному краї Російської імперії для зосередження в них актових книг, важливих у
науковому відношенні. Діячі КАК зуміли оцінити значення актових книг –
невичерпного джерела для історичної науки і археографічної практики.
Актові книги, розкидані по присутствених місцях краю, зберігалися у
неупорядкованих архівах державних установ, псувалися від часу, нищилися,
1 ЦДІАК України, ф 1396, оп.1, спр.78, арк.4-5зв.
2 ДАК, ф.163, оп.7, спр.266, арк.1.
розпорошувалися, потрапляли до рук колекціонерів. Були випадки і фальсифікації
документів з метою одержання дворянського звання. У 30-40-і роки 19 ст. працювали
комісії для перевірки і опису актових книг (гродських, земських, книг магдебургій і
ратуш). Щоб запобігти фальсифікації документів, комісії підраховували і нумерували
аркуші, прошнуровували книги, завіряли печатками і підписами своїх членів. До
кожної книги складали опис з переліком кожного документа та позначкою, чи
визнається він “несомнительным или же подлежащим сомнению й почему именно”1.
На початку свого існування КАК розгорнула широку евристичну діяльність у
державних, церковних і приватних архівах.
Учасники археографічних експедицій повідомляли про незадовільні умови
зберігання актових книг і небезпеку, яка загрожувала цим книгам. Кременецький
повітовий стряпчий В.Сивицький у рапорті 1843 р. описував стан архіву
Кременецького магістрату, в якому справи були нерозібрані, звалені на купу,
актові книги зберігалися без загального покажчика2.
Тяжкий стан архівів у Правобережній Україні у 1-й половині 19 ст. пояснює
важливість роботи комісії щодо створення особливого архівосховища у Києві для
зберігання актових книг і використання їх у наукових цілях. Ідея створення Архіву
давніх актових книг знайшла підтримку у місцевої адміністрації, зокрема у генерал-
губернатора Д.Г.Бібікова, бо ця ідея не розходилася з політичними намірами
російського уряду в Україні, яку розглядали Південно-Західним краєм імперії.
У 1852 р. було видано закон про заснування Центрального архіву в Києві і
передання до нього актових книг. На подібних засадах створювалися архіви у Вільно та
у Вітебську. До центральних архівів західних губерній мали передаватися актові книги
до 1799 р. включно. Центральний архів давніх актів у Києві був у відомстві
Міністерства народної освіти під безпосереднім управлінням попечителя учбового
округу через правління Університету Святого Володимира. Штат архіву складався з
завідувача, двох помічників і архівного служителя. Роботу архіву, крім охорони
документів, проводили у двох напрямах – адміністративно-юридичному – видача
завірених витягів з актових книг і науковому – складання каталогів і описів.
До архіву було звезено 5883 актові книги і 454979 окремих документів.
Величезна колекція архівного матеріалу, що зберігалася в Центральному архіві давніх
актів у Києві, стала основою для археографічного опрацювання і видання унікальної
серії – “Архив Юго-Западной России”. З Центральним архівом давніх актів у Києві
тісно пов'язана наукова діяльність видатних істориків України – В.Антоновича,
О.Левицького, І.Каманіна, М.Владимирського-Буданова, М.Довнар-Запольського.
7.2 Створення Харківського історичного архіву
Центром зосередження документів адміністративно-господарських, судових і
фінансових установ Лівобережної і Слобідської України 17-19 ст. став Харківський
історичний архів. Його створення пов'язане безпосередньо з діяльністю Харківського
історико-філологічного товариства (ХІФТ) при Харківському університеті. Метою
Товариства, як вказувалося в його статуті, затвердженому міністром народної освіти 24
грудня 1876 р., було сприяння розвитку і розповсюдженню історичних і філологічних
знань. Для досягнення цієї мети Товариство піклувалося про придбання археологічних
предметів та рукописів. Рукописи і книги складали його бібліотеку. В процесі
діяльності ХIФТ виникла необхідність організації архіву для зберігання зібраних
документів. Ним став створений у 1880 р. при Харківському університеті Історичний
архів. Очолював його завідувач, завданням якого було зберігання, поповнення і
1 Сборник материалов, относящихся к архивной части в России. Т. II. — Пг., 1917. – С. 191.
2 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 152, спр. 232, ч. І, арк. 89 зв.
розроблення документів, складання і видання описів і систематичних покажчиків.
Завідувач засвідчував і офіційні довідки, які видавав архів1. При архіві була посада
архіваріуса, якого вибирали за рекомендацією завідувача.
З ініціативи ХІФТ у 1880 р. до Харкова перевезли архів Малоросійської колегії,
який зберігався в архіві Чернігівського губернського правління. Архівні документи
Колегії, які складали основу Харківського історичного архіву, впорядкували, описали
архіваріуси та архівісти-аматори під керівництвом Д.Багалія. Матеріали архіву почали
залучатися до наукового обігу.
У 1886 р. правління Харківського університету просило виділити кошти на
перевезення справ Новгород-Сіверського повітового поліцейського правління і
колишнього Новгород-Сіверського намісництва.
Харківський історичний архів став зосереджувати розпорошені документи
Старої Гетьманщини. Так, до Харкова було передано справи Малоросійської колегії,
які зберігалися в архіві Полтавського губернського правління. Частина архіву
Малоросійської колегії потрапила до Полтави в 1802 р. (з утворенням Малоросійської
Полтавської губернії) з Катеринослава та Чернігова, куди в свій час внаслідок
адміністративних реформ надходили документи “Генеральной Малороссийской
архивы”.
Другим важливим комплексом документів у Харківському історичному архіві був
відділ Харківсько-Слобідський, який поповнювався матеріалами Слобожанщини.
Слобідська Україна, яка особливо активно заселялася після визвольної війни
українського народу, мала специфічний адміністративне-політичний устрій.
Територію Слобожанщини було поділено на п'ять полісів: Ізюмський,
Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський, якими відав Білгородський
розряд, а з 1668 р. – Посольський приказ у Москві. У полкових ратушах
зосереджувалося адміністративне управління і суд. З 1700 р. слобідські полки
підлягали командирові української армії. З 1726 р. Слобожанщина перебувала у
віданні Військової колегії. У 1764 р. утворено Слобідсько-Українську губернію,
яка поділялася на п'ять провінцій з центром у Харкові, де і