В умовах існуючої в Україні мовної ситуації, деформованої на користь російської мови, надання останній статусу державної (офіційної) стало б актом дискримінації інших етноменшин і увічнило б триваючий процес русифікації України. В результаті в країні виникне потужний конфліктогенний чинник, який використовуватиметься антиукраїнськими силами для провокування міжетнічних конфліктів, дестабілізації політичної ситуації та розхитування підвалин української державності.

Нинішній мовний розвиток України і без надання російській мові статусу державної є потенційно небезпечним для майбутнього української мови, а відповідно для майбутнього української нації і державної незалежності України.

Як наслідок ми сьогодні можемо наводити цитати вищих посадових осіб держави, які не тільки не відповідають мовному правопису, а й мовному етикету!

„Уряд побув рік, набрався боргів, вибачте, як сучка бліх”, – звучить із вуст Президента України Віктора Ющенка, або „Я немаю ніяког остосунку до вашого ВАНЮЧОГО газу” – не тільки порушення етикету, але й норм української мови.

„Я абсолютно переконаний у тому, що з нафталіну не треба діставати тих політиків, які прожили свій історичний час. Ті політики, які використовують Леоніда Макаровича як рупор, роблять дуже погану послугу, коли під танки кидають стариків”, – каже третій Президент незалежної України про першого в інтерв’ю Associated Press. „Якщо Віктор Андрійович вважає, що він – танк, то у мене великі сумніви. Танк, який не стріляє, він нікому не потрібний”, – пирскає у відповідь Леонід Кравчук.

„Коли ця напомаджена істота з манікюром, педикюром і бріоліном на волоссі, пан Хорошковський, прямо з салону краси вийшов на трибуну Верховної Ради і спокійно доповідав, що він людина, яка виконувала свої службові обов’язки, кинула за ґрати, і що людина там вже другий день знаходиться в неможливих умовах, то він доповідав це з посмішкою”, – прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко в гніві. „Якщо Юлії Володимирівні подобаються немиті, брудні, з довгими нігтями чоловіки, то я якось у цьому смислі їй нічим допомогти не можу”, – підтримує тему заступник голови Служби безпеки України Валерій Хорошковський.

В усіх чотирьох випадках йшлося про важливі державні рішення, а розмова звелася до сварки на рівні баби Параски і баби Палажки у виконанні Івана Нечуя-Левицького.

Л. Плющ: «Депутат Заєць, не бігайте по залу!», або «Включіть мікрофон у задньому проході»

Не говорячи про перли якими тішить український народ проффесор з двома фе Віктор Федорович.

„З погляду мови політики нікуди не годяться. Немає жодного, хто спілкувався б нормальною українською мовою. Одні говорять краще, а інші – гірше. Більшість із них були російськомовними, у школі погано вивчали українську мову, і тепер із кількох синонімів вибирають найменш український», – ділиться спостереженнями професор-мовознавець Олександр Пономарів, заступник голови Всеукраїнського товариства  «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Ні Президент, ні прем’єр, ні депутати не можуть бути зразковими мовцями для народу, тим людям, які хочуть чути в телевізорі не сусідку бабу Галю, а приклад для наслідування, мовний орієнтир. «Навіть письменники, які є в парламенті, і ті роблять помилки. Я скільки говорив Володимиру Яворівському, щоб він не вживав ґеноцид, бо  це грецьке слово, а греки гекають, як і ми! А Павло Мовчан, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” каже “усих”, як у нього в селі. Не може інтелігент з вищою освітою говорити як у селі!» – обурюється пан Пономарів.

За його спостереженнями, Віктор Янукович оволодів українською краще, ніж Віктор Ющенко, хоча для Президента  державна мова – рідна, а  для  лідера опозиції, як і для Юлії Тимошенко, – вивчена. «Коли Президент каже “слідуючий” замість “наступний”, “саме головне” замість “найголовніше”, номвий, а не нови`й – це жах.  Добре, що у Ющенка в селі  кажуть не “ходю” і “носю”, а  “ходе” і “носе”, то й і він так говорить замість “ходить” і “носить”. Його українська мова – це мова  Хоружівки, мова села, якою не повинен говорити керівник держави. Куди тільки дивляться його радники з філології?» – звертає увагу пан Пономарів.

Арсеній Яценюк, наприклад, здавалося б, молодий і освічений, а вживає “сімдесять”, “вісімдесять”, як у буковинському селі».

Наші піарники, на відміну від американських, навмисне вкладають в уста високопоставлених клієнтів грубість і не коригують розмовну мову в розрахунку бути ближчим до народу, сподобатися найпримітивнішому виборцю. У підсумку бачимо парадоксальну картину: людина, вбрана не гірше за англійського лорда, розмовляє як Вєрка Сердючка і навіть не усвідомлює, що виглядає смішно. «З одного боку, політики рівняються на свого виборця і під нього примітивізуються. З іншого, майновий ценз не мав би дозволяти їм опускатися до базарної сварки двох конкурентів, але запобіжник не спрацьовує», – підсумовує Цибулько.

Мовна ситуація в Україні складна. Немає жодної іншої європейської країни, де мова етнічної меншини набула б такого ж поширення, що й державна мова, а державна була б на певних територіях мовою меншості населення. Причина цього криється в історії України. Тому для покращення ситуації потрібно врахувати такі моменти:

Верховна Рада якнайшвидше повинна ухвалила новий Закон про мови, позаяк чинний закон від 28 жовтня 1989 року вже не відповідає дійсності, в якому повинно бути враховано:

Щоби жоден регіональний чи місцевий орган не міг безкарно порушити закон. Але вибір мови приватного вжитку не може бути об’єктом законодавчих