ТРЕТЯ ВЛАДА +

Випуск 1 Червень 2009 року

ПуБлікації

Без судді немає Правосуддя

Більше 17 років Україна незалежна держава. За цей час свої сили вреформуванні юстиції спробували мало не всі суб'єкти політичного процесу.Судді з подивом і біллю дивляться як хірурги-реформатори ріжуть живе тілоПравосуддя під акомпанемент потужної інформаційної кампанії подискредитації судової влади. Нікому й на думку не спадало, що таке можливев нашій державі. На жаль, слід констатувати: ця реформа пройшла кількаетапів, кожен з яких заперечував попередні зусилля. Нарешті реформадосягла апогею: каміння розкидали, а як зібрати його, невідомо. От і виглядаєвоно не як велична будова, а як купа безладно накиданого каміння. Розкидатизавжди легше ніж збирати. І це зрозуміло, оскільки реформаторські зусиллябули сконцентровані, в основному, на непродуманому запозиченні досвідукраїн Західної Європи. Але ж Україна - молода держава. Вона ще непройшла той свій шлях, який пройшли інші народи. І те, що в країнах Заходує результатом еволюційного розвитку активно імплементують Україні.Звичайно, що на цьому шляху ми зіткнулись із труднощами. І труднощі ці неє матеріальними. В основі їх лежить відсутність ідеології реформ.

Фактичні тенденції такі:

Якщо застосовувати до оцінки вказаних тенденцій системний підхід, топерша тенденція є явно відцентровою, направленою на роз'єднання порізним юрисдикціям єдиної судової влади з концентрацією процесуальних іорганізаційних зв'язків на рівні Вищих судів з їх власною, ніяк ні з ким некоординованою судовою практикою. Таке роз'єднання дуже важкообґрунтувати, оскільки ні елементарним арифметичним розрахункам провартість такої судової системи ні вимогам логіки, яка не терпитьсуперечливості, цей аспект реформи не відповідає. Не відповідає такестановище також і етичним стандартам правосуддя, оскільки і доступність ісправедливість і ефективність такої судової системи ілюзорна, вона існує вголовах тих, хто її придумав. Вже зараз є величезні (і в рамках існуючоїсудової системи не вирішенні) проблеми з розмежуванням юрисдикцій. Вжезараз йде перетягування канату: окремі адміністративні суди приймають допровадження справи, які вирішені в порядку ЦПК України, сміливопереглядають судові рішення, постановлені в рамках іншої юрисдикції. Якщоце ж будуть робити загальні суди, вважаючи, що певна категорія справпідвідомча ЦПК України, то буде звичайна війна судових юрисдикцій. Комуце потрібно ? І, головне, чим це може закінчитись ? Люди вже блукають міжсудами і, м'яко кажучи, критикують. Чому у нас роз'єднують судовіюрисдикції, адже в інших країнах процеси глобалізації обумовлюютьоб'єднання всіх юрисдикцій і уніфікацію судових процедур ? Так роблять вШвейцарії, так роблять в Нідерландах і в інших країнах Європи.

Заплутаність, ускладненість судової системи приводить дозаплутаності й ускладненості процесу здійснення правосуддя, а в результаті -до тяганини і недоступності правосуддя. Судові процедури слід уніфікуватина основі позовного провадження, яке видається універсальним способомправильно шукати судову істину. Принцип Оккама - відсікати все непотрібне- слід застосувати до побудови судової системи.

Тепер про адміністративні посади в судах або про організацію роботисудів. Адміністративна посада - єдиний задовільний засіб організації роботисуду в даний час. Це те, за посередництвом чого суди ще працюють. Від того,який в суді голова залежить сукупний результат скоординованої діяльностісуддів і працівників суду по забезпеченню здійснення правосуддя. Чому так ?Тому, що ніде вичерпно не написано що таке суд, з чого він складається, якпотрібно кожен день організовувати і нормувати роботу різних працівників,правильно розподіляти між суддями справи й навантаження, де братиматеріально-технічні засоби і скільки їх потрібно для роботи, як рухаютьсясправи, де вони й як мають зберігатись та яким чином контролюється процесїх проходження, хто, як і яким способом керує судом та в яких випадках, хтоі кому може віддавати розпорядження про те, що робити можна, що робитипотрібно, а чого робити не слід і т.д. і т.п. Статутні організаційно-правовізасади діяльності суду в правовому полі України у вигляді єдиногонормативно-правого акту відсутні. Різного роду інструкції тількифрагментарно регулюють якийсь окремий аспект діяльності суду. З цихдокументів не видно єдиного цілого - суду. Тож і займається організацієювсього голова суду. Через голів суди керовані і ще працюють. Тому ційпосаді і надається так багато значення, тому за те, хто буде призначати(затверджувати) голів судів і точиться боротьба.

Я не проти того, щоб голів судів обирати. Це один із способів і він не єпоганим. Голова суду - це перший серед рівних і тому цілком логічна думкапро обрання його з числа суддів суду зборами суддів. Але я категоричнопроти того, щоб це робити зараз. Не треба ставити воза перед коня. Обранняголів судів - це останнє, що треба буде зробити. Цим, думається, требазавершувати судову реформу, а не починати її. Судова демократія тільки тамбуде давати результат, де вона організаційно підготовлена. Спочаткуналежить створити організаційно-правову модель діяльності суду, в рамкахякої були б вирішені всі питання внутрішньої діяльності суду, а вже тоді,коли від голови суду нічого не буде залежати, коли все і так будепрацювати як добре налагоджений механізм, можна буде й обирати голівсудів. Інакше ми внесемо всередину судів, які й так ледве працюють,постійний конфлікт. Судді не будуть думати про правосуддя. Вони будутьдумати про минулі, про теперішні вибори,