«Що залишилися поза процесом». Учасником Болонського процесу є та частина вищої школи в Європі, що називається класичною й випускники якої одержують дипломи категорії “А”. Але це не вся освіта. Є ще так звана професійна освіта - вищі навчальні заклади, які видають дипломи категорії “В”.

Сьогодні в Європі число випускників з дипломами типу “В” постійно зростає і вже значно перевищує число тих, хто одержує диплом типу “А”.

Але дотепер ці ВНЗ практично перебувають за рамками Болонського процесу.

«Україна в процесі: крапки над «і» -- їх розставив заступник міністра освіти й науки України Міхайло Степко, ректор Донецького національного університету Володимир Шевченко та генеральний секретар Ради Великої Хартії університетів Андріс Барблан.

Порівняльні розділи «Як це робиться в Росії» і «Як це робиться у нас» дають читачам факти, що свідчать про не дуже стрімкий розвиток Болонського процесу в Україні.

В заключній частині статті «Post skriptum» читачів чекає загальний висновок:

«А тим часом ніхто не забороняє в Україні наводити, так сказати, мости між окремими українськими і європейськими вищими навчальними закладами. Уже підписано чимало угод у галузі освіти як між урядами, так і між окремими ВНЗ.

На жаль, на Україну сьогодні ще дивляться як на країну з перехідною економікою, хоча ми маємо один з найвищих у світі індекс освіченості - 98 відсотків. Згадайте: саме в Україні був створений третій у світі комп'ютер (1952 р.) - після США й Великобританії. Саме в Україні була сформована всесвітньо відома школа в області кібернетики й обчислювальної техніки на чолі з академіками С. Лебедєвим і В. Глушковим. І саме українська школа створила такі напрямки, як штучний інтелект, проклала нові підходи до розробки ЕОМ. Але ніхто, чомусь, не рветься вивчати наш досвід вищої школи, що дала можливість підготувати фахівців, які зробили ці наукові прориви! Такий от процес виходить».

На мою думку, матеріал Ірини Шевченко «І вся Європа в гості до нас. Болонський процес» створений об'єктивно. Авторка розповіла про зародження Болонського процесу у Європі, розглянула різні думки стовно його розвитку в Україні. Щоб середньому читачеві ознайомитися з природою і сутністю Болонського процесу, мабуть, буде достатньо прочитати статтю Ірини Шевченко, проаналізувати яку я намагалася вище. Але я у своєму реферативному повідомленні хочу звернутися до інших джерел ЗМІ, що висвітлюють хід впровадження європейських стандартів освіти у системі вищої освіти України.

«Циклический интеллект. Болонский процесс v парадоксам враг»

В своїй статті, що вийшла в журналі «Людина й закон», Орест Чепурний3 одразу акцентує увагу читача на те, що питання Болонського процесу у контексті євроінтеграції для України актуальне. «По якому шляху піде країна: збереже вітчизняні традиції, культуру, високий рівень освіти, взявши на озброєння кращі європейські зразки, або ж навпаки - сприйме європейську освітню традицію, потоптавши наукове надбання наших батьків, зрадивши багатовікову наукову славу слов'янського народу?» -- цікавить автора.

Значну частину матеріалу автор присвячує переліку переваг Болонського процесу над рідною українською системою освіти. Серед цих переваг, на думку журналіста, особливої уваги заслуговують такі:

· двохциклічне навчання;

· кредитна система;

· контроль якості освіти;

· розширення мобільності -- студент отримує більше можливостей для навчання за кордоном;

· працевлаштування випускників;

· забезпечення привабливості європейської освіти.

«На перший погляд, принципи, які декларуються й на яких ґрунтується Болонський процес, зрозумілі й цілком прийнятні для України. Однак після детального їхнього розгляду розумієш, що беззастережна європеїзація вітчизняної системи освіти не викликає оптимізму», -- розмірковує Орест Чепурний.

Відповідно до Болонського процесу нам пропонують відмовитися від ступеня доктора наук і залишити всього один учений ступінь. Але для чого? Для того, щоб зрівняти нас із Заходом? Журналіст нітрохи не применшує гідностей західних учених і взагалі західної наукової школи, але і не приховує той факт, що "їхнім" докторам наук (тобто в нашому розумінні кандидатам) далеко до "наших". Вітчизняна наукова школа є однієї з найсильніших у світі. «І спроби підірвати систему підготовки наукових кадрів, впровадивши двохциклічну систему освіти є не чим іншим, як загрозою національній безпеці».

В Україні система підготовки наукових кадрів побудована на дворівневій основі: кандидати й доктори наук. Сутність кандидатської складається в дослідженні конкретної прикладної проблеми, аналізі існуючого досвіду, узагальненні наукового й практичного матеріалу, висуванні власних моделей рішення тих або інших питань. Основне призначення докторського дисертаційного дослідження складається у формуванні нової наукової теорії. Таким чином, у наявності диференціація наукових кадрів, їхніх можливостей в освоєнні або чисто прикладних, або загальнотеоретичних питань. Іншими словами, наявність ступенів доктора й кандидата наук дає можливість готувати висококласних фахівців у життєво важливих сферах суспільства. Згідно ж Болонської конвенції, ступінь доктора наук скасується, залишиться лише по своїй назві, по суті, будучи всього лише кандидатською. Що й кому це дає?

По-перше, невимовну радість тим, хто на останнім конанні (інтелектуальному, моральному, матеріальному й т.д.) захистив кандидатську, а про докторську міг тільки мріяти. Відразу всі кандидати стануть докторами наук. Що ж, ура! Кандидати всіх країн, поєднуйтеся!

Буквально по всьому тексту проходить основна думка (інколи вона завуальована): «Двохциклічна освіта -- інтелектуальне рабство для нашої країни, зброя інтелектуального поневолення». На підтвердження цієї думки автор приводить доволі цікаві роздуми, на які, як мені здається, слід звернути увагу:

«Гірше те, що нова система зрівняє існуючих кандидатів з існуючими докторами, а це чревате розколом у науковому суспільстві. Об'єднання кандидатів і докторів під однією вивіскою - "доктор наук" подібно об'єднанню вовків й овець, коли останнім