У 1894 –1895 рр. Будинок був істотно розширений , а на початку ХХ ст. була проведена реконструкція. За 120 років існування будинок свого призначення не змінював. І зараз тут знаходиться обласне управління Ощадбанку .

Фото 2.8

9. Центральний корпус Медичного університету (станиславівська дирекція залізниць), 1894 р.

Першим директором Станиславівської дирекції залізниць був призначений шеф департаменту генеральної дирекції залізниць у Відні. Л. Вежбіцький 1894-1897 рр., згодом – шеф Львівської дирекції. 1897-1905 рр. Місто збудувало для дирекції колій імпозантну чотириповерхову кам’яницю, яку здало їй в оренду. Будівництво було проведено в неймовірно коротки й термін. Воно почате 03.07.1893р., а вже 01.07.1894 р. в суворій відповідності з угодою відбулось урочисте відкриття. Отож , спорудження масштабної кам’яниці тривало менше року – 363 днів.

В 1914 р. сюди перейшов магістрат в 1921 – 1935 рр. У будинку розмістилось управління Станіславівського воєводства а в 1935-1939 р. його змінила скарбнича палата.

Збудований в неоренесансному стилі . Цегляний чотириповерховий у формі каре, з багатою ліпниною .Перший поверх рустований. Другий і третій поверх відділені тягами. Вікна першого поверху на півциркульні, інші - прямокутні ,використані лучкові та прямі сандрики.

Після створення Медичного інституту в 1945 р.(тепер Медичний університет ) будинок відданий під її головний корпус. [ 17]

Фото 2.9

10. Меморіальний сквер. (Станіславівський некрополь, кладовище)

Цвинтар називають музеєм під відкритим небом. За станом збереження цвинтарів можна оцінювати культуру народу, гуманність епохи, демократичність влади.

Одне з найдавніших (перші поховання належать до 1782 р.) і найкращих кладовищ України мало всі підстави для того, щоб бути збереженим для майбутніх поколінь, які б вшановували своїх славних предків та захоплювалися монументами на їхніх монументами на їхніх могилах, що у багатьох випадках були виконані справжніми майстрами. Проте так не сталося: в 70-80 рр. минулого століття найстаріший міський цвинтар Івано-Франківська був знищений і реконструйований під сквер. З багатьох тисяч захоронень збережено тільки декілька, серед них Л.Бачинського - віце–президента ЗУНР, Д.Січинського – відомого українського композитора , М. Гославського – польського поета-повстанця, Є.Желехівського –видатного українського мовознавця, М.Бачинського –засновника “Просвіти “.

Сьогодні міське керівництво робить наполегливі кроки для впорядкування території, відновлення колишніх захоронень та перетворення скверу на меморіальний – місце пам’яті, вдячності та скорботи, яке б з шаною відвідували мешканці Івано-Франківська, гості та туристи міста. Меморіальний сквер знаходиться в центральній частині міста та має три оформлені входи. [14]

Фот о 2.10

11. Фортечні стіни та вали (залишки старовинної міської фортифікації )

Місто Станіславів невдовзі після заснування, перетворилося на міцну фортифікаційну твердиню. Минуло небагато часу як у межиріччі Бистриць під керівництвом французького інженера Франсуа Коррасіні виросла фортеця. Місто оточувало шість земляних бастіонів, частоколи з дубових колод, фортечні рови були заповнені водою Бистриць.

В 1679-1682рр. італійський інженер Кароль Беное продовжував роботи по зміцненню фортифікацій. Висота існуючого донині середньовічного цегляного муру в провулку Фортечному в середньому 3,8-4,7м (в залежності від конфігурацій).

Станіславівська фортеця була настільки сильною , що вражала сучасників і витримувала набіги кримських татарів. Вона не поступалась укріпленням таким великим містам як Львів і Краків.

Місто фортеця мало вигідне розташування не тільки для оборони, але й торгівлі, бо знаходилося на старовинному Волоському або так званому золотому шляху. Тому частина прибутків, а також податків із селян навколишніх сіл та міських ремісників йшла на розбудову міста. [9]

У Станіславові , відповідно до тодішніх фортифікаційних вимог, також були споруджені підземні ходи для захисту населення перед небезпекою здобуття міста ворогами. На жаль не збереглося детальних креслень цих підземних ходів. Проте, час від часу в деяких місцях старого центру міста утворюються провалля, що є свіченням існування цілої мережі підземних комунікаційних ходів. Існують легенди про те, що вони тягнуться далеко за межі міста. Після загарбання міста австрійською монархією у 1772 р. фортеця поступово почала втрачати своє оборонне значення, тому згідно з імператорським патентом у 1804 р. почали засипати рови та розбирати вали і до 1870 р. матеріали з них використовувались для будівництва.

Від північного боку центру сучасного міста збереглася частина оборонних споруд .Так закінчилася історія фортеці, від якої на жаль, залишилися лише деякі сліди та фрагменти фортечного муру . [17]

Фото 2.11

12. Вокзал

Через Станіславів залізниця була прокладена у 1866 р. при побудові лінії Львів -Ходорів -Станіславів -Чернівці (у 1869 р. продовжена до міста Ясс у Румунії). Ця залізниця є другою в Галичині після лінії Аеремешль-Львів, яка була збудована в 1861 р. А на території сучасної України лінія Львів-Чернівці - є третьою за давністю. Крім залізниці Перемишль-Львів старша від неї лише дорога Одеса -Балта, збудована у 1865 р. Пізніше від Станіславова залізничними станціями стали навіть Харків (1869 р.) і Київ (1870р.)

Одночасно з будівництвом лінії Львів-Чернівці розбудувалася інфраструктура. На кожній станції будувалися вокзали. Великий вокзал був зведений і в Станіславові у 1866 р. Таблицю з датою "1866" можна побачити практично на всіх опорах бетонного навісу. В будівництві були використані елементи мавританського стилю -напівциркульні вузькі вікна, гранчасті колони із завершеннями тюрбанів. Такі форми донині зберіг вокзал у Коломиї. Залізничному вокзалу судилося ввійти в історію електрифікації міста як першій споруді, освітленій електричними лампами, що спалахнули тут 13 січня 1897 р. Роботи провела відома німецька фірма "Сіменс і Галльське " було впроваджено освітлення вокзалу, станційних будинків, привокзальних