Отже, рівнинно-пластовий рельєф Придністровського Покуття на більшій частині його території є ерозійно-карстовим, точніше, долинно-балковим з поширенням карстових форм як в долинах, так і на межиріччях.

Ерозійні процеси відбуваються в основному у північно-західній і північно-східній частині масиву. Вони частково впливають на сільськогосподарські угіддя і призводять до утворення ярів. Карстові процеси є причиною вилучення земель із сільськогосподарського використання внаслідок утворення від’ємних форм рельєфу, наприклад, лійок. В карстових лійках часто у вологі періоди відбувається застій поверхневих вод.

3.3. Гідрологія

Основною водною артерією даної ділянки є річка Чорнява. Її довжина на території системи складає 22,5 км. Заплава ріки, шириною 0,1-0,2 км, переважно суха, покрита лучною рослинністю, рідше розорана. Поверхня її на розораних ділянках рівна. Біля сіл Обертин, Яківка і Гончарів заплава р. Чорнява перетята окремими канавами і дуже зарослими староріччями довжиною 70-700 м. Русло річки звивисте (радіус кривизни від 2 до 25 м, ширина від 1 до35 м), переважно не розгалужене. Глибина річки на плесах 0,6-1,0 м, максимальна 2,9 м. Швидкість течії коливається від 0,1 м/с до 1,5 м/с (на порогових ділянках).

Живлення р. Чорнява змішане, в основному атмосферне. Річний хід рівня характеризується весняним підняттям, декількома дощовими повенями в літньо-осінній період, а також підняттями взимку, викликаними відлигами.

У формуванні гідрогеологічних умов системи приймають участь води неогенових відкладів і верховодка, приурочена до суглинків. Живлення ґрунтових вод атмосферно-ґрунтове. Поповнення водоносного горизонту відбувається за рахунок атмосферних опадів, інфільтрації верховодки, а також за рахунок річних вод. Верховодка має сезонний характер і може зникати в сухі періоди року.

3.4. Ґрунтотворні породи

На території системи корінні породи представлені верхньокрейдяними відкладами – гіпсоангідридами і вапняками, покрівля яких виявлена на глибині від 1,1 до 7,1 м. Місцями ці відклади виклинюються на денну поверхню і з наявністю цих відкладів пов’язане утворення карстових форм рельєфу. Пройдена потужність цих відкладів 3,0-10,0 м. Корінні породи мають загалом нахил з півночі на південь. Четвертинні відклади представлені алювіальними, делювіальними відкладами, а також лесами. Вони являють собою середні та щільні суглинки темно-сірого та коричнювато-жовтого кольорів. Потужність делювію на території дослідження складає 8-12 м, а максимальні товщі сягають 25 метрів.

Давні алювіальні та делювіальні відклади – це породи, утворені водами рік і гірськими потоками у минулі геологічні епохи. Завдяки участі водних потоків у їх формуванні вони мають різноманітний гранулометричний склад. Хімічний склад давніх порід відображений майже повністю SiO2, і тільки супіщані різновидності містять незначну кількість окислів Al і Fe (2,5-3%). Ці породи мало насичені основами.

В основі алювіальних та делювіальних відкладів на різних глибинах залягають піщано-галечникові відклади, які утворюють своєрідний природний дренаж. Алювіальні відклади, які утворюються щорічними наносами у час паводків, широко розвинуті у заплавах рік. На відміну від шаруватих пісків прируслової частини в центральній частині відкладається дрібний мулистий, багатий на органічні і поживні речовини матеріал.

Еолово-делювіальні лесовидні суглинки за віком відносяться до середньо-верхньочетвертиннних і відображені лесами, лесовидними суглинками. Залягають вони порівняно неглибоко, підстелені різними породами (пісками, глинами, вапняками), різні за кольором у зв’язку з оглеєнням. Характеризуються великою кількістю новоутворень і скупченням карбонатів. Лесовидні суглинки ясно-палевого і палевого кольорів , іноді горизонтально шаруваті, при наявності ознак оглеєнням буро-палевого (із сизуватим відтінком, вохристими плямами і в краплинами марганцю). У них міститься значна кількість карпатської гальки. За своїми хімічними і фізичними властивостями лесовидні суглинки в сільськогосподарському відношенні є найбільш цінними ґрунтоутворюючими породами.

3.5. Ґрунтовий покрив

В межах осушної системи „Жуків” розпоширені наступні типи ґрунтів:

дернові опідзолені оглеєні;

сірі опідзолені ґрунти;

чорноземи опідзолені;

лучні опідзолені та лучні опідзолені оглеєні.

Дернові опідзолені оглеєні ґрунти на делювіальних відкладах – еродовані, з них слабо змиті – 36%, середньо змиті – 0,4%, сильно змиті – 0,1%. Цей тип ґрунтів розташований в північно-східній частині масиву і займає приблизно 18% території. Сірі опідзолені ґрунти на лесах, лесовидних породах здебільшого еродовані. З них середньо змиті 47%, сильно змиті – 6,7%. Цей тип ґрунтів розповсюджений в північно-західній частині системи. Лучні опідзолені ґрунти та лучні опідзолені оглеєні ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладах розташовані в південно-західній частині системи і займають майже 45% всієї території. Чорноземи опідзолені на лесах та лесовидних породах роз поширені у східній частині меліоративної системи „Жуків” та займають близько 30% території.

Панування в минулому на території Івано-Франківщини лісової рослинності привело до формування ґрунтів підзолистого типу ґрунтоутворення з переважанням дерново-опідзолених, підзолисто-дернових та буроземно-підзолистих поверхнево-оглеєних ґрунтів. Попередньо перечисленні типи ґрунтів складають певну частку осушених ґрунтів досліджуваної території. Формування їх тісно пов’язане із надлишковим зволоженням, яке викликане поверхневими водами, слабкою водопроникністю ґрунту чи підґрунтя, рівнинним рельєфом, а також несприятливими водно-фізичними властивостями ґрунтів. Зовнішніми ознаками заболочення цих ґрунтів являються залізисті конкреції, чергування вертикально глеєвих голубувато-зелених смуг із білувато-сизими затоками кремнію та бурими відбитками коренів, а також висока вологість.

В північно-східній частині області, де і знаходиться осушна система „Жуків”, зустрічаються ґрунти, які характерні для Західного Лісостепу. Це здебільшого чорноземи опідзолені та сірі опідзолені оглеєні ґрунти на лесах та лесовидних суглинках. На значній території меліоративної системи присутні лучні та