Головною генетико-морфологічною особливістю періодично перезволожених ґрунтів є їх оглеєність, що негативно позначається на властивостях і родючості ґрунтів. Оглеєність їх спостерігається у верхніх горизонтах або по всьому профілю. Однак за різної інтенсивності оглеєності, глибини залягання та потужності оглеєних або глейових горизонтів вплив цих чинників на родючість ґрунту може проявлятися по-різному, аж до відсутності негативного впливу, або ж навпаки – підвищення родючості.

Перезволоження поверхнево оглеєних ґрунтів негативно впливає на їх агрофізичні показники. Об’ємна маса досліджуваних гідроморфних ґрунтів висока, загальна пористість та пористість аерації низькі, особливо в ілювіальному горизонті. Це зумовлює низьку водопроникність. В свою чергу, наявність на невеликій глибині (30-50 см) щільного слабоводопроникного ілювіального горизонту сприяє утворенню верховодки. Ці ґрунти мають кислу і слабокислу реакцію, дуже слабо насичені основами, містять багато рухомих форм алюмінію та заліза, а поживні речовини знаходяться у важкодоступній для рослин формі.

Досить часто на території дослідження зустрічаються дерново-опідзолені оглеєні або глейові ґрунти, які формуються переважно в межах річкових долин та днищ балок в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод і часто затоплюються. При надлишковому зволоженню ці ґрунти набувають високу щільність і стають практично водонепроникні. У зв’язку з високою вологістю і великою кількістю рухомого заліза для них характерний негативний режим живлення. У них є малий вміст рухомого фосфору, легкодоступного азоту та інших елементів живлення. Гідроморфні ґрунти досліджуваної території характеризуються суглинковим або важкосуглинковим гранулометричним складом.

Для даних ґрунтів характерне збіднення верхніх горизонтів глинистими частками, збагачення ними, відповідно, ілювіального горизонту. Дуже низька водопроникність підорного шару (у 10-100 разів менша ніж орного), низька водовіддача, слабка аерація.

Сірі опідзолені ґрунти. Їх поширення пов'язане з карбонатними лесовидними суглинками. Вони поширені в північній частині осушної системи. Залягають вони на широких вододільних просторах, а використовують їх переважно як орні землі. Сформувались на лесовидних суглинках під покривом лісової та трав'янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. За механічним складом ці ґрунти легко- та середньосуглинкові.

Чорноземи опідзолені поширені в Тлумацькому районі гідромеліоративної системи. Розміщені вони на вододілах і пологих схилах південних експозицій в умовах глибокого залягання ґрунтових вод. Материнські породи – це переважно лесовидні карбонатні суглинки.

Чорноземи опідзолені добре і на значну глибину гумусовані; гумусове забарвлення поширюється на перехідні горизонти.

За механічним складом верхнього горизонту, ці ґрунти пилувато-легкосуглинкові, часто середньо- і лише зрідка важкосуглинкові. В ілювіальному горизонті відзначено деяке збагачення мулуватої фракції, а тому цей горизонт дещо ущільнений.

Чорноземи опідзолені та сірі лісові опідзолені ґрунти еталонної системи мають найкращі агрономічні властивості. Але при періодичному промивному типі водного режиму, а також внаслідок господарської діяльності людини із орного в нижні шари вимивалися колоїдні та глиняні частки, в результаті чого верхні шари опідзолювалися, а нижні ущільнювалися і на глибині 50-70 см утворився важко проникний для води ілювіальний прошарок, який є наслідком перезволоження. Оглеєння даних ґрунтів чітко виражене у нижній частині профілю, починаючи з ілювію, у вигляді бурих, буро-вохристих, вохристо-сизих плям, чорних цяток оливкового та сизого відтінків.

Лучні ґрунти залягають в пониженнях різної форми і заплавах малих та великих річок, рідше вододілах і схилах. Сформувались вони на алювіальних та делювіальних відкладах під покровом лучної рослинності в умовах високого (2-З м) стояння рівня ґрунтових вод. Лучні ґрунти потрапляють під вплив тривалого затоплення повеневими і паводковими водами. Ґрунтоутворення тут ускладнюється акумуляцією алювіального матеріалу.

Лучні ґрунти мають добре розвинений, але погано диференційований профіль. Гумусовий горизонт (Н) сягає глибини 20-40 см. Він темно-сірого кольору, дрібнозернистої структури, ущільнений. До глибини 60-100 см простягається перехідний горизонт (НР), темно-сірого кольору з буруватим відтінком, горіхоподібної структури, вологий, ущільнений, у нижній частині часом слабко оглеєний. Нижче залягає оглеєна материнська порода (Р) – алювіальні відклади різного механічного складу, часто шаруваті.

3.6. Рослинність

В історичні часи пануючим типом рослинності на території дослідження були ліси. Тепер вони займають близько 15 % площі. На даний час майже не збереглася у непорушеному стані природна трав’яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя.

В поширенні природної рослинності простежується певна закономірність, обумовлена характером рельєфу, ступінню атмосферного і ґрунтотворного зволоження та тепла. У межах річкових долин, де простежується велике і навіть надмірне зволоження, зустрічаються групи рослинних асоціацій із переважанням ситників (Jurcus effusus L., J. Lersii Marss). Менш заболочені частини долин займають групи асоціацій із переважанням польовиць (Agrostis vulgaris With., A. Canina L.), із участю вівсяниць (Festuca rubra L.), осок (Carex longata L.) і так далі. На менш зволожених відрізках долин, рік, травостій лучно-пасовищних ділянок характеризуються більшою продуктивністю і більш високою якістю. Тут у значних кількостях ростуть бобові: конюшина гібридна (Trifolium pybridum L.), конюшина лучна (T. pralese L.), конюшина повзуча (T. repens L.), чина лучна (Lathirus pratensis L.), вика (Vicia crassa L.), а також цінні кормові злаки: пирій повзучий (Agropyrum repens L.), райграс високий (Arrepenaerum eltius M. et K.) та інші.

Головними лісоутворюючими породами виступають бук, другорядними – граб, явір. На перезволожених землях ростуть мезофітні ліси, в складі яких переважають ясень (Populus tremula L.), вільха (Alnus glutinosa L.), черешня дика (Prunus silvestris L.) і так далі.

Лучна рослинність поширена по заплавах рік (надрічкові, або заплавні луки) та по верхніх терасах і вододілах (суходільні луки). На найвищих ділянках річкових заплав особливо поширені тонкомітлицеві (Agrostideta tenuis), дернистощучникові (Deschampsieta caespitosae), лучнокострицеві