2008 р

Ств.1свр.3 | 317 | 6,85 | 48 | 5,0 | 60 | 293 | - | 32 | 32 | 0,07+1,0+1,0=2,07 | 0,05 | 472,12

Ств.1 свр.7 | 238 | 7,0 | 32 | 5,0 | 75 | 195 | - | 8 | 21 | 0,055+0,7+0,1=0,855 | 0,055 | 336,91

Ств.2 свр.1 | 245 | 7,2 | 30 | 7,0 | 27 | 281 | - | 27 | 14 | 0,04+2,3+0,2=2,54 | 0,25 | 388,79

Ств.2 свр.5 | 239 | 7,2 | 32 | 4,0 | 34 | 246 | - | 18 | 11 | 0,04+0,9+0,05=0,99 | 0,075 | 346,07

4.4. Кислотність ґрунтів

Осушені землі території дослідження в основному представлені чорноземами та лучними опідзоленими оглеєними суглинистими ґрунтами. Основні показники, за якими визначався агрохімічний стан ґрунтів, є наступні:

кислотність ґрунтів.

вміст в орному шарі гумусу;

вміст азоту;

рухомого фосфору;

обмінного калію;

сума ввібраних основ;

максимально можливі запаси продуктивної вологи в кореневмісному шарі.

Для агроекологічних аспектів осушених ґрунтів оцінки напрямку подальшого ґрунтоутворення має важливе значення і такий інтегральний показник родючості ґрунту, як реакція ґрунтового розчину, з яким в тісній кореляційній залежності знаходиться цілий ряд ґрунтових параметрів і процесів. Кислотність ґрунтів обумовлюється наявністю іонів водню у ґрунтовому розчині та обмінних іонів водню, алюмінію та марганцю у ґрунтовому вбирному комплексі.

Реакція ґрунтового розчину залежить від співвідношення у ньому іонів водню та гідроксилу. Концентрацію перших виражають величиною рН, яка дорівнює від’ємному десятковому логарифму концентрації водневих іонів у розчині: рН=-lg[H+]. В залежності від величини рН усі ґрунти поділяють на: лужні (рН 7), нейтральні (рН = 6,1-7), близькі до нейтральних (рН = 5,6-6,0), слабо кислі (рН = 5,1-5,5), середньо кислі (рН = 4,6-5,0) і сильно кислі (рН 4,5). За даними кислотної зйомки ґрунти по кислотності розділились таким чином: слабо лужні – 178 га, нейтральні – 2529 га, кислі – 234 га, в тому числі слабо кислі – 234 га. Останні знаходяться в основному на дернових опідзолених оглеєних ґрунтах. Вони характеризуються в основному несприятливими агрофізичними і агрохімічними властивостями, містять значні кількості токсичного алюмінію, закисного заліза, марганцю і тому проведення хімічної меліорації (вапнування) є першочерговим агротехнічним заходом корінного покращення родючості цих земель.

4.5. Динаміка вміст поживних речовин

Гумус – це дуже важлива органічна частина ґрунту, в якій містяться всі поживні елементи, потрібні для розвитку рослин. Він є поживою для мікроорганізмів і джерелом для нагромадження азоту і зольних елементів.

Роль гумусу в процесі ґрунтоутворення і родючості велика та багатогранна. В.А. Ковда вказує, що енергія, яка міститься в органічній речовині, хоча і складає невелику частину загальної енергії кристалічної решітки мінералів, але має виключно велике значення. При проведенні осушення гумус у меліорованих ґрунтах мінералізується і таким чином, стає доступним для рослин. Тобто меліорація, покращуючи водно-повітряний режим ґрунтів, сприяє підвищенню гумусу у них. Проте в процесі тривалого осушення та сільськогосподарського використання гідроморфних ґрунтів на деяких осушних системах спостерігається тенденція до зниження вмісту органічної речовини.

На осушній системі „Жуків” практично всі ґрунти характеризуються високим вмістом гумусу. Так, на дерново-опідзолених оглеєних ґрунтах внаслідок ерозійних процесів та інтенсивного обробітку відмічається низький вміст органічної речовини: 2,05-2,51 %. Інші ґрунти системи (чорноземи опідзолені та лучні опідзолені ґрунти) характеризуються більш високим вмістом органічної речовини - 3,05 – 4,3 % , а на деяких землях і 4,7 – 4,8% (мал. 4.5.1.).

Чорноземи опідзолені в основному це орні землі, які піддаються обробітку, проте одночасно удобрюються. На даних землях впроваджена сівозміна, що сприяє поступовому накопиченню гумусу на даних ґрунтах. Лучні опідзолені ґрунти зайняті переважно пасовищами та сінокосами. Дані ґрунти збагачуються органічною речовиною за рахунок відмирання і розкладу кореневих решток рослин.

Азот займає перше місце з усіх елементів живлення, що знаходяться у ґрунті. Органічна речовина (гумус) – є головним джерелом азоту, який, як відомо, не входить у помітній кількості до складу мінеральних елементів ґрунту. Головна частина ґрунтового азоту знаходиться у складі органічної речовини – 97-99 % (а його вміст в органічній речовині 5 %), а азот неорганічний складає дуже малу частину його загального запасу.

Азот відіграє важливу роль в житті рослин, а саме бере участь у синтезі білкових речовин, які впливають на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. При недостатньому постачанні рослин даним елементом живлення, вони погано розвиваються, їх листя набуває світло-зеленого кольору. Накопичення азоту в ґрунтах в значній мірі залежить від наявності та активності груп ґрунтових мікроорганізмів, які мають здатність фіксувати азот повітря.

Для оцінки азотного режиму ґрунту, забезпеченості рослин азотом важливого значення набуває вивчення рухомих його сполук та активності процесів мінералізації. Рухома фракція ґрунтового азоту враховує мінеральні форми (NH3Ї, NH4+), які знаходяться у ґрунті на даний момент часу, і азот у формі амідів та частково амінокислот. Ці сполуки мінералізуються в першу чергу, тому їх вміст слугує показником ефективності родючості ґрунту по відношенні до азоту.

Меліоровані ґрунти о/с «Жуків» характеризується низьким і дуже низьким вмістом азоту (82-138 мг на 1 кг грунту) (мал.4.5.2.).

Така низька забезпеченість досліджуваних ґрунтів даним елементом пояснюється тим, що його сполуки є дуже рухомими і легкорозчинними, а тому вимиваються дренажними водами.

На відміну від азоту, основні запаси якого знаходяться у ґрунті переважно в органічних сполуках, фосфор у ґрунті зосереджується