На сіяних сіножатях травостої скошують залежно від грунтово-кліматичних умов 3-4 рази протягом вегетаційного періоду. Останній укіс проводять не пізніше, ніж за 30 днів до настання постійних приморозків, що приятиме достатньому накопиченню кількості поживних речовин перед зимівлею.

Отже, для отримання високоякісного сіна важливе значення мають строки скошування трав. Найбільший врожай сіна і збір протеїні отримують під час скошування трав у фазі колосіння – початку цвітіння. При пізньому збиранні зменшується урожайність і погіршуються кормові якості сіна: трави грубіють, стають жорсткими і погано поїдаються тваринами. Раннє весняне та дуже пізнє осіннє скошування травостою знижує врожай у наступні роки використання сіножатей.

У другому укосі (отава) отримують сіна від 30 до 50% врожаю в порівнянні з першим. Сіно другого укосу зазвичай краще першого, тому що характеризується підвищеним вмістом протеїну і зниженим вмістом клітковини. Ботанічний склад травостою другого укосу включає більше бобових трав та різнотрав’я. сіно краще поїдається тваринами та має високу перетравність.

Висота скошування.

Врожай сіна і його якість залежить від характеру розподілу рослинної маси по висоті травостою. Деякі рослини переважно облистнені в нижній частині, і при високому скошуванні втрачається значна частина врожаю. Не зрізане прикореневе листя та різнотрав’я значно погіршують поживність сіна.

Низьке скошування теж має свої недоліки. У першому укосі отримують, звичайно, підвищений врожай, але це призводить до значного зниження продуктивності травостою при наступних скошуваннях, тому що з видаленням нижньої частини стебел втрачаються запасні поживні речовини, які потрібні для наступного поновлення трав.

Отже, висота скошування лучних трав обумовлюється біологічними особливостями рослин, видовим складом травостою, господарським призначенням та частотою скошування. Слід враховувати, що пагони після скошування відростають із зони кущення, а інтенсивність цього процесу залежить від запасу поживних речовин у прикореневій частині рослин. Висоту скошування встановлюють, беручи до уваги розмір зони кущення – її збільшують на 1,5-2 см, щоб при підсиханні верхньої частини стебел зона кущення не подовжувалася. Враховуючи, що зона відновлення та запасні поживні речовини лучних трав знаходяться до висоти 3-5 см, у люцерни – на 5-7 см над поверхнею грунту, то її скошують на висоті 6-7 см. Проте травостій першого року з великою часткою люцерни посівної та травостою, що призначені на насіння в наступному році, слід косити на висоті 8-10 см.

СІНОКОСОЗМІНА

Скошування травостою в одні і ті ж строки спричиняє зниження врожаю в наступні роки. Доведено, що оптимальна фаза скошування злакових трав – колосіння, бобових – бутонізація. При сінокосінні в ці строки на третій рік використання спостерігається зниження врожаю у порівнянні з раннім скошуванням травостою. Основна причина цього негативного явища в тому, що рослини не встигають накопичити достатню кількість запасних поживних речовин і входять в зиму слабкими. З кожним роком погіршується розвиток кореневої системи та пагоноутворювальна здатність трав.

Друга причина зниження врожаю при щорічному ранньому скошуванні – припинення обсіменіння трав. Звичайно, більшість цінних кормових трав відновлюються вегетативно, але періодичне обсіменіння їх необхідне для підтримання врожаю сіножатей. Для запобігання цим негативним явищам застосовують сінокосозміни.

Сінокосозміни – це науково обґрунтована система чергування строків скошування трав по роках, яка сприяє оптимальному проходженню вегетативного та насіннєвого відновлення цінних компонентів травостою. Ротація сінокосозміни передбачає по роках використання травостою відповідну зміну строків та кількості скошувань, поєднання сінокосіння з випасом та сінокосіння з «відпочинком» травостою. Сінокосозміна сприяє також поліпшенню ботанічного складу луків, зменшенню кількості бур’янистої грунбостебельної рослинності та збільшенню частки цінних багаторічних кормових трав.

Сінокосозміну вводять на однорідній ділянці з обов’язковим скошуванням один раз на 4-5 років у фазі плодоношення. Якщо сінокісний масив неоднорідний можна ввести декілька сінокосозмін з виділенням 4-5 ділянок. Сінокосозміна може мати чотири- або п’ятирічну ротацію. Для підтримання високих урожаїв на сіножатях щорічно вносять добрива. За необхідності в роки «відпочинку» підсівають трави. Для сіяних травостоїв відповідно до продуктивного довголіття в сінокосозміні застосовують заходи щодо пере залуження почергово кожної ділянки – один раз у 5-8 років залежно від видового складу травостою. Така сінокосозміна забезпечує комбіноване використання травостою для приготування трав’яного борошна або одержання зеленого корму (3-4 укоси), на сінаж і силос (3 укоси), на сіно (2 укоси).

СУШІННЯ, СКИРТУВАННЯ І ПРЕСУВАННЯ СІНА

Сушіння трави.

Рослинна маса містить значну кількість води (до 80%). Сушіння трав – важливий і відповідальний етап в заготівлі міститься в міжклітинних капілярах рослинних тканин. Ця вода випаровується швидко. Інша частина (до 20% води) входить в склад клітин, тому її випаровування проходить дуже повільно.

Інтенсивність випаровування води з трави залежить від:

Погодних умов – низька вологість повітря спричиняє швидке випаровування води з рослин; при досягненні вологості 40-45% у злаків і 50-55% у бобових трав швидкість, випаровування води уповільнюється;

Хімічного складу рослин і товщини стебла – високий вміст у рослині білків та вуглеводів сприяє поганій водовіддачі; бобові трави висихають довше, ніж злакові в середньому на 24-48 годин;

Фази розвитку рослин – молоді рослини висихають довше, ніж у більш пізніх фазах розвитку, тому що вони містять більше колоїдних речовин і менше клітковини.

При сушінні змінюється склад поживних речовин зрізаних рослин. Послідовно проходять два процеси:

Фізіолого-біохімічний – (голодний