Додатки наводяться в кінці роботи і оформляються як її продовження. В додатки слід виносити матеріал, який за умови включення його до основної частини роботи загромаджує текст або змінює впорядковане і логічне уявлення про роботу.

У додатки можуть бути винесені:

? додаткові ілюстрації, таблиці;

? матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути введені до основної частини (проміжкові математичні розрахунки, докази, формули; програми робіт та обстежень; анкети; результати анкетних та експертних опитувань; інструкції, методики; опис розроблених комп’ютерних програм; заповнені форми бухгалтерської та

статистичної звітності та інші документи). Зв’язок основного тексту з додатками здійснюється за допомогою посилань.

6. ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсова робота оформлюється відповідно до вимог ДСТУ 3008-95 «Документація у сфері науки і техніки. Структура та правила оформлення».

6.1. Мова і стиль

Курсова робота повинна виконуватися державною мовою. Мовно-стилістичне оформлення курсової роботи обумовлюється особливостями наукового стилю:

? формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків дослідження;

? смислова завершеність, цілісність та зв’язність думок;

? цілеспрямованість, відсутність емоційного забарвлення наукового тексту;

? об’єктивність викладу, смислова точність, стислість, ясність;

? необхідність використання спеціальної термінології.

Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій формі давати розгорнуті визначення та характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ. Необхідно уважно підходити до вибору наукових термінів та визначень, посилаючись при цьому на авторитетні опубліковані джерела (підручники, довідкові та нормативні видання тощо).

Щоб уникнути суб’єктивних суджень і акцентувати основну увагу на предметі висловлювання, в тексті застосовують переважно виклад від третьої особи («…автор рекомендує») або від першої особи множини («…на нашу думку», «…зазначимо, що»), часто використовують безіменну форму подачі інформації («…як було сказано», «… на думку»).

Текст курсової роботи слід старанно вичитати та перевірити на грамотність. Курсова робота, яка неохайно оформлена, з граматичними помилками і грубими стилістичними огріхами повинна бути повернена науковим керівником для доопрацювання.

6.2. Технічне оформлення тексту

Курсова робота виконується рукописним, машинописним способом або за допомогою комп’ютерного набору з одного боку аркушу білого паперу формату А4 (210х297 мм) до тридцяти рядків на сторінці (на друкарській машинці – через 2 міжрядкові інтервали, на комп’ютері – з інтервалом півтора). Мінімальна висота шрифту – 1,8 мм. При використанні комп’ютерної техніки рекомендується текстовий редактор MS Word, кегель – 14, шрифт Times New Roman. Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту повинна бути однакова.

Текст роботи слід писати чи друкувати, враховуючи розмір берегів: лівий – 20 мм, правий – 10 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм. Обсяг роботи, як правило, не перевищує 45–55 сторінок написаного або 30–35 сторінок друкованого тексту. Текст курсової роботи необхідно поділяти на параграфи. Кожен параграф починають з нової сторінки. Параграфи повинні мати заголовки. Назви параграфів та заголовки структурних частин курсової роботи: ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ пишуть великими буквами симетрично до тексту.

Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Підкреслювати заголовки, скорочувати та переносити в них слова не дозволяється. Не дозволяється розміщувати назву параграфа в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщується тільки один рядок тексту.

Відстань між заголовком і текстом повинна дорівнювати 2 рядки. Текст поділяють на абзаци, кожний з яких містить самостійну думку. Абзац починається з нового рядка, при цьому з лівого боку залишають поле розміром 15–17 мм.

Кожну сторінку слід використовувати повністю, пропуски допустимі лише в кінці параграфів. Нумерацію сторінок, параграфів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Нумерація сторінок повинна бути наскрізною, включаючи список використаної літератури та додатки. Першою сторінкою є титульний аркуш (номер на ньому не проставляється), другою – зміст роботи і т.д. Номер сторінки проставляється в правому верхньому куті аркуша без крапки. Якщо в роботі є рисунки і таблиці, які розташовані на окремих аркушах, їх слід включати до загальної нумерації.

Параграфи повинні мати порядковий номер. Заголовок параграфу пишуть у тому ж рядку. Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою в кількості не більше двох на одній сторінці.

6.3. Ілюстрації

Текст курсової роботи супроводжують ілюстраціями. Ілюстрацію (креслення, графіки, схеми, діаграми, фотознімки та ін.) слід розміщувати в роботі безпосередньо після тексту, де вона згадується вперше, або на наступній сторінці. В роботі слід наводити лише ті ілюстрації, які відображають її зміст. Кожна ілюстрація повинна відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Вибір виду ілюстрації залежить від змісту матеріалу та поставленої мети. Основними видами ілюстративного матеріалу в курсовій роботі є: схема, діаграма, графік.

Схема – це зображення, яке за допомогою умовних позначень та без збереження масштабу передає основну ідею пристрою, предмету, процесу та показує взаємозв’язок їх головних елементів. Іноді просторові схеми різних систем зображують у вигляді прямокутників з простими зв’язками – лініями. Їх називають блок-схемами.

Діаграма – один із способів графічного зображення залежностей між величинами. Їх складають для наочності зображення та аналізу масових даних. Розрізняють лінійні, площинні та об’ємні діаграми. Для побудови лінійної діаграми звичайно використовують координатне поле: по осі абсцис відкладають час чи факторні ознаки (незалежні), по осі ординат – показники на певний момент або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднують відрізками, внаслідок чого отримують ламану