Свідомість, орієнтована на розширення виробництва енергоресурсів з горючих копалин, в економічних та екологічних реаліях сьогодення виглядає анахронізмом, проте саме ці уявлення і технологічні підходи, котрі сформувались ще у період індустріальної революції, складають сутність нашого щоденного буття. Розвинуті країни світу все більше усвідомлюють навислу загрозу, а тому все більшої громадської та політичної підтримки у суспільстві знаходять ідеї переходу до принципів сталого розвитку у житті місцевих громад та цілих націй. Зокрема, Європейський Союз почав активно розвивати політику раціоналізації споживання енергії, добутої з традиційних джерел, та політику використання нетрадиційних джерел енергії, вбачаючи у цьому вагому альтернативу нарощуванню енергетичних потужностей [5,c.20-35].

Уявлення про перспективність нарощування видобутку горючих копалин, виробництва на їх основі вторинних видів енергії та розширення сфери застосування такої енергії все ще домінує у рішеннях та діях українських політиків та адміністраторів. Ці погляди суттєво впливають на вибір стратегій суспільного розвитку, на зміст планів соціально-економічного розвитку територій, на вибір підходів до реформування галузей енергетики, транспорту, промисловості та житлово-комунального господарства. Надмірна зосередженість на питаннях виробництва і доставки енергії та брак уваги до проблем раціонального використання енергоресурсів та захисту навколишнього середовища є сьогодні головною перешкодою для побудови енергетики України на засадах сталого розвитку. Віднесення сектору споживання енергоресурсів до числа ключових елементів місцевої регіональної та національної енергетики, вимагає засвоєння нових знань та формування нових політичних пріоритетів. І це стосується не тільки політиків, але і широкого кола громадськості України[5, c.7-13].

В Україні як і у цілому світі більше 40 відсотків первинних енергоресурсів споживається у будівлях невиробничого призначення (житлові будинки, школи, лікарні тощо). Це найбільший цільовий сегмент споживання енергоресурсів у національній економіці. За обсягами спожитої енергії він суттєво випереджує сектори промислового виробництва (27%) та транспорту (30%), які йдуть слідом. Тривалі та безуспішні пошуки шляхів реформування житлово-комунальної сфери в сучасній Україні також у значній мірі пов’язані з неефективністю використання енергоресурсів у житлових та бюджетних будівлях. Стан тотальної неефективності використання енергоресурсів у будівлях склався історично в умовах замкнутої «планової» економіки колишнього Союзу. Відсутність інтегрованого погляду на проблеми забезпечення потреб споживачів у енергетичних товарах та послугах, переконаність у невичерпних можливостях суспільства нарощувати виробництво енергії, штучно занижені ціни на енергоресурси , що були притаманні для старої економічної системи, стали причиною появи енергозатратних проектів для будівель, швидкого та неякісного будівництва, убогої практики догляду за будівлями та внутрішньо будинковими системами. Проблеми неефективного використання енергоресурсів у сферах транспорту та промислового виробництва мають ті ж самі історичні причини.

Перехід до ринкових умов господарювання відразу висвітив приховані недоліки проектування, будівництва та експлуатації житлових, громадських, комерційних та виробничих будівель, розбудови транспортної системи та промислового потенціалу в країні. За роки незалежності центральній та місцевій владі в Україні не вдалось реалізувати дієві програми енергоефективної реконструкції будівель та інших елементів енергетичного господарства міст (як це наприклад зробили наші Східноєвропейські сусіди). На заваді стали як брак експертів з відповідних проблем так і відсутність джерел інвестування у такі проекти. З 2005 року до локальних економічних проблем перехідного періоду долучились глобальні економічні фактори, пов’язані із ростом цін на горючі копалини на світових ринках. Відтепер немає найменшої можливості гарантувати стабільний розвиток комунального господарства міст, якщо влада концентруватиме свої зусилля виключно на джерелах енергії та мережах їх доставки і продовжуватиме оминати увагою об’єкти споживання енергоресурсів. Закріплення таких поглядів у національній політиці веде до низки негативних явищ: наростання невідповідності між неплатіжоспроможним попитом та нерегульованими обсягами поставок енергоресурсів на місцевому ринку енергії, виникнення періодичних криз неплатежів, росту заборгованостей за спожиті енергоресурси, подальшої деградації централізованих систем тепло та водозабезпечення міст і банкрутства комунальних підприємств[6,c.30-59].

Відсутність цілісного інтегрованого бачення взаємозв’язків усіх сегментів місцевого енергетичного сектора не дозволяє ні центральній, а ні місцевій владі формулювати дієві програми реформування житлово-комунального господарства міст. До того ж, сектор споживання енергоресурсів має ще й свої особливості і незнання їх утруднює розробку інтегрованих моделей :підвищення ефективності використання енергоресурсів у житлово-комунальному господарстві міст. Ось неповний список типових помилок реформаторів:

1. Як правило упускається з виду питання про те, для яких цілей здійснюються закупівлі енергоресурсів у місті, з допомогою яких технологій енергоресурси перетворюються у енергетичні товари та послуги і як можна зменшити потреби у енергоресурсах зменшивши соціальний запит на обсяги та параметри енергетичних товарів та послуг.

2. На проблему підвищення ефективності використання енергоресурсів дивляться в першу чергу як на задачу інженерно-технічну і значно менше як на задачу організаційо-управлінську.

3. Не приділяється належної уваги розвитку власного кадрового потенціалу для розробки і втілення ененергоефективної політики у сфері споживання енергоресурсів.

4. Недооцінюється потреба у детальній інформації, яка характеризує динаміку процесів споживання енергоресурсів на комунальних об’єктах у розрізі діб, тижнів, місяців та років, а також у застосуванні спеціального інструментарію для збору та обробки великих масивів інформації.

За відсутності чіткої політики, професійно вишколених спеціалістів з енергоменеджменту, достовірної інформації щодо обсягів споживання енергоресурсів та факторів, які суттєво впливають на споживання енергії, неможливо оцінити ефективність використання енергії на кожному конкретному об’єкті та побудувати раціональну стратегію сталого розвитку місцевих громад та суспільства у цілому. Досвід реалізації пілотних енергоефективних проектів у бюджетних установах Запоріжжя, Донецька, Івано-Франківська, Києва, Львова, Луцька, Харкова засвідчує, що впровадження сучасних високотехнологічних розв’язків дозволяє заощаджувати значні обсяги енергії (наприклад, споживання теплової енергії у Львівській школі інтернаті № 1 зменшилось на 40%