Соціальні методи грунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамках системи виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудового колективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в себе економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Останні знаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних зв'язках, що виявляються у формі зацікавленості працівників в організації спільної праці. Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівник має свої обов'язки, права, відповідальність, які формуються у процесі здійснення функції менеджменту «Організація».

Реалізація організаційних відносин у системі відбувається застосуванням організаційно-розпорядчих методів управління, які ще називаються адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи управління» більш широке, оскільки адміністративні методи грунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі методи охоплюють усю суть організаційної складової механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані з і економічними методами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань з досягнення цілей господарської діяльності[26, c.51-55].

Енергетичне господарство це не тільки допоміжний участок підприємства, але і елемент енергетичних систем району і являє собою складну сукупність процесів виробництва, перетворення, розподілу і використання всіх видів енергетичних ресурсів. Енергогосподарство забезпечує виробництво на даному підприємстві різними видами енергії і енергоносіями, здійснює монтаж, експлуатацію і ремонт енергообладнання в виробничих цехах і підрозділах підприємства.

Функції міста у зв'язку з міською енергетичною системою

- влада, утворена громадським суспільством - мешканцями міста - має свои обов'язки перед цим суспільством. Ця влада повинна за гроші податників запевнити їм відповідні побутові умови. Однією з цих умов є задоволення енергетичних потрібностей (у загальному зрозумінні) цього суспільства[12, c.5-14]. 

Досвід минулого довів, що така система не була справною і приводила до марнування сил та ресурсів. Така система повинна була пасти раніше чи пізніше. 

Приклади держав, що мають високий технічний рівень, довели, що впровадження цих функцій допомагає в масштабі цілої країни зекономити приблизно 40% споживаної енергії, не зменшуючи при цьому ані валової продукції, ані комфорту життя громадян. 

Місто - municypium в області енергетичної політики може виконувати чотири ролі:

Споживач енергії . До міста належать різноманітні будинки та споруди, лікарні, культурні та спортивні об'єкти, мережі освітлення вулиць та ін. Місто мусить вести раціональне енергетичне господарство: зменшувати витрати та вартість. Така діяльність має подвійне значення: по-перше, зменшуються видатки міського бюджету, а по-друге, це добрий приклад для інших споживачів.

Виготовлювач та дистриб'ютор. Хоча численні комунальні енергетичні підприємства (електростанції, газові заводи та ін.) під час ліквідації решток капіталізму після ІІ світової війни перейшли у власність держави, до міського майна належать теплові мережі. На сьогоднішній день частіше повстають вимагання рекомуналізації колишнього міського майна. Виступаючи у цій ролі, місто повинно продукувати та достачати енергію якнайдешевше, аби підтримати корисний для мешканців рівень цін в умовах конкурентного ринку.
Місто утворює та пильнує урбаністичну систему та міську технічну інфраструктуру, тобто є плановиком міської структури. Відповідний поділ території міста щодо засобів її використання, як доводить практика, має істотний вплив на справність енергичної системи. Місто повинно також бути ініціатором впровадження новин у міській техніці. На цій ділянці знаходиться також іноваторська функція у використанні енергії, також як приклад для інших споживачів.

Для осягнення цієї мети служить методологічний інструмент, названий управлінням енергією[16, c.20-23]. 

Реалії нового господарчого життя підтвердили, що у енергетичної галузі існують такі прості істини, про які раніше найчастіше забували, або на які не звертали відповідної уваги:

енергія - це ринковий товар, її можна купувати та продавати;носії енергії, як і кожний товар, мають свої ціни, що повинні покривати страти виготовлювача та постачальника, але не повинні давати їм можливості здобуття надмірних та необгрунтованих зисків;

як показує досвід, найкращий регулятор цін - це права вільного ринку;
споживач не споживає енергоносіїв, він користується з того комфорту, що отримує завдяки споживанню енергії, тобто він є не консументом-споживачем носія, а одержувачем енергетичної послуги;

виконання енергетичної послуги пов'язане з використанням носія енергії, але це використання не мусить бути пропорційним до кількості цієї послуги; досить часто така сама кількість послуги може бути доконана з меншим використанням носія, великі витрати носіїв часто вікликані марнотратністю;
зменшення витрат енергії та/або зменшення вартості послуги вимагає виконання капіталовкладень, на які звичайно бракує грошей;
але ... ресурси, про які говориться вище, можна дістати з ощадності від модернізації об'єктів; так народилася ідея так званих револьвінгових (відновлюваних) фондів - інвестування ощадностей, здобутих в результаті підвищення енергетичної ефективності попередніх об'єктів, в модернізацію наступних. 

Управління енергією (англ.: energy management, франц.: gestion de l'energie) полягає у контролюванню та управлінню струменями енергії так, щоби мета діяльності підприємства могла бути осягнута з найменшими стратами на енергію[23, c.7-13].

В юридичній літературі справедливо відмічається, що з усіх галузей і сфер, котрі