До складу колегії можуть входити керівники інших структурних підрозділів облдержадміністрації, підприємств, установ та організацій житлово-комунального господарства.

Склад колегії затверджується головою облдержадміністрації за поданням начальника управління.

Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління. Управління утримується за рахунок коштів державного бюджету.
Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників управління в межах виділених асигнувань, кошторис доходів і видатків, штатний розпис затверджує голова облдержадміністрації.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

ІІ. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГЕТИКОЮ МІСТ УКРАЇНИ

2.1. Поняття та аналіз структури енергетичного менеджменту в Україні

До початку першої енергетичної кризи в першій половині 70-х років ХХ століття, найбільш важливим показником рівня розвитку суспільства й держави було кількість виробленої енергії й валовий національний продукт на душу населення країни. У п’ятірку світових лідерів за цими показниками входили колишній Радянський Союз, США, Канада, Німеччина, Японія.
Сьогодні більш повно рівень розвитку технологій, обладнання, а значить і суспільства в цілому, характеризують крім валового національного продукту на душу населення країни показники енергоємності одиниці продукції по різних видах виробництва. Дані показники прямо пов’язані з паливно-енергетичними ресурсами країни й ефективністю їхнього використання, рівнем розвитку технологій й обладнання, фінансовим й економічним добробутом держави. На жаль, Україна за цими показниками набагато відстає не тільки від високорозвинених країн Заходу, але й від інших країн Східної і Центральної Європи, і це при тому, що вона має значний енергетичний, технологічний та інтелектуальний потенціал. Україна перейняла від колишнього СРСР відношення й систему вирішення питань енергозбереження. У перші роки незалежності й початку переходу до ринкової економіки не був врахований досвід західних високорозвинених країн, незважаючи на те, що фахівці це питання постійно піднімали. Тільки з 1994 року був прийнятий Закон України „Про енергозбереження”.

Політика ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (далі – ПЕР) на сьогодні є основним напрямком енергетичної політики більшості країн світу. Ця політика передбачає збереження ПЕР й забезпечення умов для максимально ефективного їх використання. Це обумовлено вичерпанням традиційних невідновлюваних ПЕР, відсутністю реальних альтернатив їх заміни.

Розвинені країни світу, у першу чергу країни Європейського Союзу (далі – ЄС), які вже досягли значних успіхів у вирішенні проблем у сфері енергоефективності, продовжують пошук нових джерел енергозабезпечення та розроблення заходів з енергозбереження, що є позитивним прикладом для України. В країнах ЄС політика енергозбереження є окремою важливою функціональною складовою державної економічної, промислової й соціальної політики; пріоритети й принципи енергозбереження закріплені на системному рівні у різних напрямах і сферах державного регулювання: податкові, фінансово-кредитні, контрольно-наглядові, інформаційно-рекламні й консультативні заходи і т.д.; енергозберігаючі заходи мають системно-взаємодіючий характер (інформаційно-пропагандистські компанії, фінансові механізми реалізації енергозберігаючих проектів, регуляторні і нормативні акти й державні стандарти з енергозбереження, добровільні угоди між державами, приватним і громадським секторами).

Політика ефективного використання ПЕР в Україні є важливим чинником впливу на її енергетичну безпеку, стабільне забезпечення суб’єктів господарювання та споживачів ПЕР. Одними із важливих заходів з енергозбереження та оцінювання рівня ефективності використання ПЕР є енергетичний аудит (енергетичне обстеження) та енергетичний менеджмент.
Глобальні енергетичні проблеми, окрім пошуку та розроблення нових ефективних та екологічно чистих джерел енергії, вимагають організації оптимального управління розвитком та експлуатацією існуючих систем виробництва, розподілу та споживання ПЕР, а також корінні соціально-економічні перетворення, пов’язані з переходом України до ринкової економіки, принципово змінюють умови функціонування енергетики. Впровадження системи енергетичного менеджменту (далі – СЕМ) та функціонування єдиної системи енергетичного аудиту забезпечують вирішення цих питань.

СЕМ, як одна із форм реалізації державної політики з енергоефективності та енергозбереження, є частиною загальної системи управління промисловим підприємством, основним завданням якої є управління ефективністю споживання ПЕР.

Впровадження СЕМ полягає у формуванні професійних управлінських механізмів, спрямованих на забезпечення раціонального використання ПЕР шляхом здійснення обліку, контролю, планування, нормування та аналізування витрат ПЕР, проведення внутрішніх енергетичних аудитів (енергетичних обстежень), впровадження енергозберігаючих заходів, здійснення моніторингу та коригувальних дій у сфері енергоефективності та енергозбереження, а також інформування, стимулювання та навчання персоналу промислових підприємств у сфері енергозбереження.

В сучасних економічних умовах видатки підприємств, пов’язані із придбанням та використанням ПЕР, впевнено зростають з посеред основних категорій витрат і в перспективі матимуть тенденцію до подальшого зростання через невпинний ріст цін на ПЕР на світовому ринку. У той же час управління процесами використання ПЕР все ще ґрунтується на підходах, які сформувались за часів централізованої економіки із штучно заниженими цінами на ПЕР. В сфері енергоспоживання домінують марнотратні технологічні підходи, управлінські рішення в більшості носять інтуїтивний характер. Сучасні інженерні, економічні, інформаційні технології для управління ПЕР на стороні споживачів майже не застосовуються. Це призводить не тільки до необґрунтовано високих втрат ПЕР через наявність застарілих технологій та недотримання технологічних режимів експлуатації будівель, систем і обладнання, але й до катастрофічного зниження якості енергоємних послуг при спробах організувати заощадження ПЕР на підприємствах. Серед основних причин неефективного використання ПЕР можна вказати наступні:
- відсутність в управлінських структурах спеціалістів з теорії і практики енергетичного менеджменту;

- відсутність оперативного обліку та аналізу даних про споживання ПЕР на кожному конкретному об’єкті;

- відсутність критеріїв оцінки управлінських рішень за показниками ефективності використання ПЕР;

- низькі темпи впровадження сучасних технологічних рішень енергоефективного регулювання споживання ПЕР.

Крім того, основні нормативно-правові акти, нормативно-технічні документи у