СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ В ПРАЦІ В РОЗВИНУТИХ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬСТВАХ.

Сучасні розвинуті суспільства – це постіндустріальні, інформаційні, які формуються в найпередовіших країнах Америки і Європи (США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція та ін.). Із середини 70-х років ХХ століття в передових країнах стався перехід від індустріального суспільства (індустріалізму і модерну) до постіндустріального, інформаційного (постмодернізму). Нове розвинуте постіндустріальне (інформаційне) суспільство характеризується інноваційністю у виробництві, зростаючою роллю освіти, знання, підпорядкування економічного соціальному і культурному, утвердження класу людей як носіїв знань, перетворення етносу науки в етнос всього суспільства, посилення ігрового начала у міжлюдських відносинах, гуманізацією технології, “системою-після-бідності” (Е.Гіденс), багаторівневою демократичною участю, демілітаризацією. Все це відбилось на всіх основних параметрах людського існування: соціальна структура, праця, доходи, споживання, зайнятість і безробіття, освіта, соціальний захист.

Щодо праці, то зміни стались такі. Почастішали переміни робочого місця (американець із середньою освітою за своє трудове життя змінює біля 10 раз своє робоче місце), праця стала “гнучкою”, тобто наймаються на короткотерміновий період. В роботі намагаються досягти найвищих результатів (як в спортивних змаганнях). Для певного кола людей робота стає елітарним заняттям з високою грошовою ставкою. Інші люди стоять на узбіччі такого високого темпу виробництва. Праця стає невизначеною (щодо перспектив, безпеки, місця, часу тощо).

Має місце взаємне роз’єднання капіталу і праці, тобто між ними існує тимчасовий зв’язок і кожен має право на розрив, коли це необхідно. Капітал і праця стали автономними. Капітал став менш залежним від праці через нову свободу пересування, його відтворення і зміст не залежить від тої чи іншої локалізованої угоди з працею. Капітал ще залежить від територіальних (локальних)факторів, але він став і екстериторіальним, неприкованим до одного місця, він досягнув певного рівня просторової мобільності і може відказатись від претензій місцевих робітників і місцевої влади. Капітал як і праця стають щораз більше вільні у своїх рухах, пересуваннях.

Капітал звільнився від громіздкого устаткування і багато численного персоналу, працівник має при собі здебільшого портфель, портативний комп’ютер і мобільний телефон. Головним джерелом прибутку стали ідеї, а не матеріальні предмети. Капітал став орієнтуватись переважно на споживачів.

Людей, зайнятих економічною діяльністю тепер ділять на:

1) символічних маніпуляторів (ті, що видумують ідеї і способи їх перетворення на дещо корисне і прибуткове; 2) ті, що зайняті відтворенням робочої сили (робітники у сфері освіти і функціонери держави); 3) люди зайняті у сфері особистих послуг (там, де потрібний особистий контакт, наприклад, торгівельники); 4) рутинні робітники (прив’язані до конвеєра, комп’ютера, автоматичних систем контролю).

Під впливом автоматизації і нових технологій праця все-таки залишилась головним фундаментом і організуючим началом суспільства, основним способом соціалізації людини. Ринок праці стає більш гнучким, нестійким, стихійним (ризик втратити роботу зростає для всіх людей). Сьогодні при наймі на роботу потрібні не тільки кваліфікація, досвід і стаж, але й компетенція, знання, вміння, навички і ефективність їх використання.