Процес загальноекономічної стратегії розвитку має здійснюватися у наступній послідовності: попередній опис цілей; аналіз факторів зовнішнього середовища та оцінка внутрішнього потенціалу організації; формулювання планових припущень; визначення цілей; оцінка альтернатив та вибір стратегії розвитку; визначення завдань та програм; розробка планового документа; розробка стратегії впровадження планового документа [4].

Реалізація обраної стратегії може передбачати вирішення певних завдань. Завдання, на відміну від місії, цілей і стратегії, жорстко локалізовані в часі. Це прив'язані до певних строків результати, яких необхідно домогтися. Їх вирішення багато в чому залежить від виконання програми розвитку, тобтоздійснення сукупності заходів із залученням відповідних ресурсів.

Стратегія впровадженого розробленого планового документа повинна передбачати координацію зусиль виконавців; створення системи стратегічного контролю, яка б сигналізувала в разі відхилення від обраного шляху розвитку або зміни умов зовнішнього середовища, що вимагає коригування планових установок.

Фінансова стратегія займає особливе місце в межах системи стратегічного планування. Її генеральною метою є ресурсне забезпечення нарощування економічного потенціалу. Реалізація даної мети можлива черех досягнення таких часткових цілей: формування та підтримання оптимальної структури капіталу фірми; підтриманнястійкого фінансового стану та ефективний розподіл фінансових ресурсів за відповідними напрямками.

Процес розробки фінансової стратегії складається з таких етапів:

Отже, фінансова стратегія визначає базову лінію в галузіресурсного забезпечення господарської діяльності. Відповідно підхід до її формування є суто ресурсним. У той же час загальноекономічна стратегія будується на основі цільового підходу, тобто виходячи з потреб перспективного розвитку. отже. між загальноекономічною і фінансовою стратегіями існує суперечність. Цьому сприяє той факт, що більшість стратегій потребує фінансового ризику, а мета фінансового планування – уникнути такого ризику. По-друге, фінансове планування базується на вивченні тенденцій розвитку ринку капіталів, а стратегічне – на вивченні ринку конкретних продуктів, виявленні споживацьких переваг та потреб. Різні тенденції розвитку даних ринків також обумовлюють наявність відповідної суперечності. Її розв'язання можливе лише шляхом синхронної розробки загальноекономічної та фінансової стратегій та їх узгодження на кожному етапі планового процесу.

Фінансова стратегія теоретично належить до функціональних стратегій, однак на практиці вона відіграє роль, яка ставить її на один рівень із загальноекономічною стратегією [4].

2.2 Місце фінансового механізму в системі елементів державного регулювання економіки

Як уже згадувалося, фінансовий механізм – це сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими його є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, а також система управління фінансами.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо забезпечення розвитку її економіки і соціальної смфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій та обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування, або видання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи інщу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування.

Фінансовий механізм фінансують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в державі,обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники – це величина витрат бюджету держави на 1 жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму.

Важливі елементи фінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця, або громадянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому [2].

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо діють усі його складові. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.

2.3 Основні фінансові показники

Як уже згадувалося вище, фінансові показники можуть виявити дійовість фінансового механізму. Спробуємо нижче розглянути основні фінансові показники України.

ВВП України за 1997 рік становив 92484 млн грн., що було на 3,2 % менше, ніж за попередній рік. Якщо зважити, що падіння ВВП у 1994 р. становило 23,0 % до попереднього року, у 1995 р. – 12,0 %, у 1996 р. – 10,0 %; то ситуація виглядає не такою вже безнадійною.

Обсяг промислової продукції становив у 1997 році 73481 млн грн., сільського господарства - 29182 млн грн. Валові інвестиції за цей же період складали 18604 млн грн.. Частка валових інвестицій у ВВП становила 20,1 %.

На початок 1998 року в Україні проживало 50, 5 млн осіб. Середньомісячна номінальна зарплата становила 159,9 грн., рівень безробіття – 2, 27 % (на кінець 1997 р.).

Експорт товарів та послуг становиви у 1997 р. 20355 млн $; імпорт – 21891 млн $.

Доходи бюджетів України в 1998 році вперше