Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх турбує вчених дуже давно. В ХІХ ст. дитяча злочинність набула значного розмаху, тому вчені почали ретельно вивчати її природу. Переважна більшість вчених вважала головною причиною виникнення відхилень у формуванні особистості, скоєння правопорушень і злочинів неповнолітніми, неблагополучні умови життя дітей, відсутність правильних виховних впливів. Окремі вчені вважали, що причиною цього явища є недоліки існуючої системи, яка в першу чергу і породжує злочинність.

Інші вчені підтримували ідею про фатальність природжених злочинних нахилів, властивих окремим індивідам. Так, на думку багатьох вчених, певна частина дітей вже народжується з деякими злочинними задатками, “дефектами морального розвитку”, що в основному зумовлено їх поганою спадковістю. Таких дітей вони визнавали невиправними і вважали єдино можливим засобом попередження злочинних дій з їх боку якомога більш ранню ізоляцію від інших членів суспільства. Дослідники проблеми важковиховуваності дітей наголошували на тому, що злочинні дії дуже рідко мають випадковий характер, як правило, їм передує більш чи менш тривалий період, який характеризується певними відхиленнями у поведінці, здійсненням проступків. Сприятливі чи несприятливі умови розвитку дитини самі собою не гарантують того, що дитина виросте хорошою чи поганою. Спосіб поведінки особистості залежить не тільки від умов середовища, але й від того, як складаються взаємовідносини особистості і середовища. Тому необхідно з ранніх літ виховувати у дітей непримириме ставлення до будь-яких негативних явищ навколишньої дійсності, вчити їх протистояти цим явищам.

Проблемою відхилень у поведінці неповнолітніх вчені займаються і в наш час, оскільки рівень злочинності серед неповнолітніх з року в рік зростає.

Перш за все слід відмітити, що багато західних вчених, які займаються дослідженням відхилень у поведінці серед неповнолітніх, не диференціюють чітко такі поняття, як “важковиховувана дитина”, “неповнолітній правопорушник”, ”неповнолітній злочинець”.

Найчастіше в працях англійських та американських учених стосовно особистості, яка порушує норми і правила поведінки, вживається термін ”delinquent”, що в перекладі з англійської означає: винний, правопорушник, злочинець, а термін ”delinquency” означає, таким чином, і проступок, і правопорушення, і навіть злочин, тобто будь-які види відхилень у поведінці. В той же час для відхилень, які не мають яскраво вираженого антисоціального характеру, вживається термін “deviant”, девіація, девіантність - відхилення від норми.

Американський вчений Р. Кассенбаум вважає, що в групу дітей деліквентів слід віднести певну групу неповнолітніх віком від 7 до 16 років, які здійснюють такі вчинки, які у випадку здійснення їх дорослими, розглядаються як злочинні.

Деякі сучасні західні вчені користуються терміном “делінквентність” для визначення тої особливої стадії асоціальної поведінки, яка передує прямим, чітко вираженим злочинним діям.

Розглянемо теорії сучасних зарубіжних вчених, які пояснюють причини виникнення відхилень у поведінці неповнолітніх і які профілактичні заходи, спрямовані на попередження правопорушень і злочинів, вони пропонують.

Деякі вчені в основі своїх концепцій використовують ідею Ч. Ломброзо. Згідно з вченням Ч. Ломброзо, причини злочинної поведінки слід шукати в першу чергу в особистості самого злочинця. Він розробив таблиці “природжених злочинців”, на основі яких можна зразу визначити, чи ми маємо справу з нормальною людиною, чи перед нами типовий злочинець.

Надзвичайно цікавою, хоч і дуже суперечливою, є теорія хромосомних аномалій. У багатьох зарубіжних країнах (США, Англія, Франція) деякі вчені висловили гіпотезу про вплив додаткової 47-ї хромосоми типу Х або типу У на злочинність. Ще в 1970 році Американський національний інститут здоров’я (Центр по вивченню злочинності) опублікував дані обстеження 5342 злочинців на предмет виявлення хромосомних аномалій, згідно з якими прямих однозначних кореляцій між хромосомними аномаліями і протиправною поведінкою виявлено не було. Проте підкреслювалося, що в окремих випадках хромосомні відхилення і зв’язані з ними риси генотипу можуть підвищити схильність до розвитку соціально-негативних зразків поведінки.

У.Шелдон вважає, що фізична структура людини і її поведінка являють собою нерозривну єдність, в якій вирішальна роль належить саме фізичній структурі. Фізична ж структура, на думку Шелдона, повністю залежить від якості зародкової плазми, з чого випливає, що поведінка людини в першу чергу зумовлена спадковістю.

Не звертаючи увагу на явні протиріччя в результатах досліджень, деякі вчені продовжують шукати підтвердження гіпотези про існування природженого злочинного типу особистості, джерела злочинної поведінки якої закладені вже в її анатомічній та фізіологічній структурі.

Досить чисельною на Заході продовжує залишатися група вчених, які в своїх дослідженнях намагаються довести, що індивіду з антисоціальною поведінкою властива не тільки особлива анатомічна структура, але й специфічна психіка.

Відомий вчений І.Хіллі стверджує, що будь-які форми поведінки індивіда, в тому числі і злочинна поведінка, знаходяться в безпосередній залежності від його душевного стану. Тому причини відхилень у поведінці перш за все слід шукати в безпосередніх передумовах людської поведінки. Різні психічні травми, хвороби, інтелектуальна недорозвиненість породжують злочинність.

Ідея психічно хворого, інтелектуально неповноцінного злочинця досить популярна сьогодні в багатьох країнах. Така позиція, по суті, означає намагання підмінити проблему соціальну проблемою психопатологічною, тому що багато вчених висловлюють відкрито думку про те, що злочинці в своїй переважній більшості - психопати.

Правда, в останні роки на Заході спостерігається більш стримане ставлення до тверджень про існування прямих кореляцій між психічною неповноцінністю і злочинністю.

Відомий вчений Н.Іст вімічає, наприклад, що згідно з даними його досліджень, злочинці далеко не завжди психопати. Часто вони більш чи менш свідомо вибирають злочинний спосіб життя як найбільш прийнятний для себе, не проявляючи при цьому скільки -небудь вагомих ознак психопатії.

Популярні на Заході також