Діяльність юристів. За найдавніших часів юристами були жерці - служителі храмів (понтифіки). Вони складали замкнуту касту, юридичні знання тримали в глибокій таємниці, консультації надавали за певну винагороду. Юристи відносилися до пануючого стану і були виразниками його світогляду, в основному посідали високе службове становище. Свої консультації та іншу юридичну допомогу вони здійснювали у вигляді порад, як належить поступити в тих чи інших спірних ситуаціях.

Під час пізньої імперії (домінат) право виражається в формі волі імператорів - імператорських конституцій. Постанови (установлення) імператс ра дістали назву конституцій від римського слова сопвїііио - установляю.

Ще за часів принципату приймались конституції чотирьох видів: едикти, декрети, рескрипти, мандати.

Условия вступления в брак:

а) свободное волеизъявление жениха и невесты В раннереспуб-ликанский период такое согласие могли д, пъ домовладыки жениха и невесты. Однако, если по каксй-либо причине они такого согласия не давали, то брачую диеся могли добиться разрешения на вступление в брак (ерез магистрат;

б) достижение брачного возраста - 14 лет для мужчин, 12 лет для женщин;

в) наличие права вступать в брак. Это необходимый элемент гражданской правоспос )бности, без которого в брак вступить было невозможно. Этим правом были наделены только римские граждане. Поэтому до 212 г. в законный римский брак могли вступать только обладатели юс конубии. После 212 г. это ограничение отпало;

г) несостояние в другом нерасторгнутом браке. Строгий моногамный характер римской семьи не допускал многоженства. Никаких препятствий для вступления во второй брак после прекращения первого римское право не содержало. Однако требовалось вдове соблюсти траурный год, т.е. промежуток после смерти мужа в 10 месяцев. Целью этого ограничения было, с одной стороны, проявление определенного уважения (пиетета) к памяти покойного, а с другой - устранение могущего возникнуть сомнения в определении отцовства, родившегося в этот период ребенка. Однако этот обычай почти не имел правового значения. Если вдова в этот период все же выходила замуж, то ее брак не признавался ничтожным, однако она сама подвергалась бесчестью;

д) отсутствие близкого родства. Родство по прямой линии во всех случаях было препятствием для вступления в брак. По боковой линии в древнейшее время браки между родственниками до шестой степени включительно не допускались. В республиканский и императорский периоды эти ограничения были смягчены. Кроме того, не допускались браки между опекуном и подопечной, между замужней женщиной, допустившей прелюбодеяние, и ее сообщником. Провинциальный магистрат не мог вступать в брак с гражданкой данной провинции. Данный запрет преследовал двоякую цель: исключить возможное давление на волю невесты и воспрепятствовать возникновению семейного влияния через магистрата. Не допускалось вступление в брак лиц, состоящих в близком свойстве, которым признавалось отношение между одним из супругов и родственниками другого супруга. Например, младший брат не мог брать в жены вдову умершего старшего брата.

Майнові відносини подружжя.

(З чоловічою владою) Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала яким-не-будь чином за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, отже, укладати цивільно-правові правочини. Повне безправ'я дружини певною мірою пом'якшувалось лише одним - вона могла бути спадкоємницею після смерті чоловіка нарівні з дітьми і поділяти громадське становище чоловіка: почест що виявлялися йому, поширювалися і на неї.

(Без чол. Влади) Дружина зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї також не поширювалася - вона була незалежною від нього. Чоловік уже не мав права на її життя і свободу - продати її в рабство і вчинити інше свавілля. Так само регулювалися й майнові відносини подружжя, в основу яких покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власністю, якщо вона юридичне була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка Характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була заборона дарування між ними, щоб недопустити матеріальної залежності жінки від чоловіка, з одного боку, забезпечити їй цілковиту майнову свободу, а з другого - зберегти щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матеріальній заінтересованості. Крім дарування, подружжя могло укладати будь-які цивільно-правові правочини між собою - купляти, наймати тощо Дружина мала право доручити чоловікові управління своїм майном.

Подружжя відповідали один за одного лише у випадках, коли один з них виявляв стосовно майна другого менше піклування, ніж за своє Між подружжям не допускалися позови, що призводили до безчестя одного з них. Характеристика майнових відносин подружжя була б неповною без аналізу ще двох шлюбно-правових інститутів: придане та дарування з боку чоловіка. На початку становлення шлюбу без чоловічої влади ввійшло в звичай в момент його укладення передавати чоловікові певне майно - придане. Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталось дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків-- наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає набувати форми безсоромного збагачення. Преторська практика з часом виробила певні детальні положення .При розлученнях діяло інше положення: