Організація з безпеки і співробітництва в Європі і Україна: міжнародне співробітництво в рамках попередження конфліктів і забезпечення прав людини

У зв’язку з необхідністю вирішення конфлікту довкола статусу Автономної Республіки Крим, котра до 1954 року знаходилася в межах Російської Федерації з’явилася місія ОБСЄ в Україні. В її завдання входило попередження конфліктів і врегулювання кризових ситуацій в Автономній Республіці Крим (далі АР Крим). Зокрема, необхідно було визначити статус самої Республіки і її населення.

Початковий етап діяльності місії був нелегкий, оскільки Київ не хотів, щоб склалося враження, що кримське питання могло б трактуватися не інакше як внутрішня справа України. Передусім Україна очікувала на міжнародну легалізацію місією своїх односторонніх дій, а з іншого боку – незалежні партії в Криму не сприймали місію, котра чітко висловлювалася про розв’язання проблеми автономії в рамках територіальної цілісності України.

В рамках діяльності місії варто відзначити, що першою вдалою спробою подолати небажання переговорів та вийти з глухого кута непоступливих позицій сторін стали засідання “круглого столу”, організованого місією і Верховним комісаром у справах національних меншин (далі – ВКНМ) у травні 1995 р. Одразу після цього, відбулося ще одне засідання “круглого столу”, на якому розглядалося питання узгодження конституції АР Крим з конституцією України. На підставі цих засідань, місія ОБСЄ подала урядові України та владі АР Крим свої міркування і директиви стосовно меж та принципів кримської автономії. Правові розбіжності довкола меж самостійності Криму остаточно розвіяв зміст нової кримської конституції, котра набула чинності з січня 1999 року і проголошувала, що півострів є інтегральною частиною України і як така підлягає суверенній владі уряду України – а отже і право, котре встановлює влада автономії, повинне узгоджуватися з правом національним і не має щодо нього пріоритету.

Інструмент “круглого столу” використовувався також в ході зусиль над уникненням ускладнень на ґрунті депортованих Сталіним татар, що повернулися на батьківщину і висунутих ними претензій. У вересні 1995 року в Ялті відбулися такого типу переговори, після яких місія не лише звертала пильну увагу на питанні надання татарам, що повернулися, громадянства, але й безпосередньо надавала допомогу їм в процесі їх повторного поселення та інтеграції з місцевим населенням, близько співпрацюючи з Верховним комісаром ООН у справах біженців.

Діяльність місії була ефективною також у спостереженні за виробничими процесами в Україні в березні 1998 року і рецензуванні їх ходу у співпраці з Бюро з демократичних інституцій та прав людини (далі - БДІПЛ), зосереджуючи увагу особливо на ролі мас-медіа, ситуації в Одесі та в Криму та на питанні виробних скарг. Зауваження місії істотно вплинули на форму закону про вибори президента, котрий значно обмежив ризик виборчих махінацій, передусім зміцнюючи контроль за виборчими бюлетнями і ходом підрахунку голосів. Більш того, місія та представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації Фраймут Дуве стверджували, що в Україні повністю відсутня вільна преса і не досить стійкі до тиску партій мас-медіа, незважаючи на те, що після парламентських виборів у 1994 році спостерігається значний прогрес щодо кількості та політичної різноманітності засобів масової інформації – сфера мас-медіа залишається і надалі надто сильно залежною фінансово та адміністративно від політичної сфери. Далі Ф. Дувс наголошує, що вільні, критично мислячі ЗМІ в даному столітті просто необхідні, оскільки вони виконують так звану “корективну функцію”. Це означає, що найважливіші урядові рішення, котрі мають вплив на розвиток держави, повинні бути темою публічного обговорення через вільно функціонуючі засоби масової інформації (с. 8)

Місія ОБСЄ в України значною мірою вплинула на спад напруги на лінії Київ-Крим та врегулювання питання стосовно повернення і визначення статусу кримських татар. А також підтримала введення та закріплення згідних зі стандартами ОБСЄ демократичних механізмів. Мандат місії закінчився 30 квітня 1999 року після умовного та останнього продовження його з урядом України, котрий не бажав подальшої присутності місії. Натомість, вдалося узгодити подальшу присутність ОБСЄ під виглядом координатора проектів, котрий розпочав свою діяльність 1 червня 1999 року в офісі місії ОБСЄ для виконання таких завдань як координації планування, імплементації та моніторингу окремих проектів між органами ОБСЄ та відповідною владою України.

Підставою виникнення цієї нової форми співробітництва (Координатор проектів) є рішення Постійної ради ОБСЄ від 1 червня 1999 року і відповідне підписання Урядом України з подальшою ратифікацією Парламентом України Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва.

За час своєї діяльності Координатор проектів подав на розгляд Міністерству закордонних справ України 12 пропозицій щодо проектів і всі вони були ухвалені. Ці проекти стосуються надання Україні допомоги у приведенні її законодавства, інститутів і процедур у відповідність з вимогами сучасної демократії, увага приділяється посиленню потенціалу інститутів України щодо розвитку і утвердження верховенства права. Зусилля Координатора проектів сконцентровані на наступних проектах: “всебічний огляд законодавства з прав людини”, “реформа системи прописки”, “технічна і практична підтримка діяльності омбудсмана”, “допомога Верховному Суду України”, “допомога Конституційному Суду України”, “боротьба з торгівлею людьми”, “свобода засобів масової інформації”, “реформи у збройних силах” та ін. Тепер детально розглянемо кожен з вище перелічених проектів.

Всесторонній огляд законодавства у галузі прав людини

Мета цього проекту, що першочергово був запропонований Міністерству