Сільське господарство є органічною і невід'ємною складовою частиною народногосподарського комплексу України. Це безперечний факт. Таким же безсумнівним, очевидно, є й те, що його проблеми слід розглядати тільки з загальнодержавних позицій, недопустиме ігнорування чи недостатнє врахування його інтересів. В той же час навіть невеликий у часовому вимірі досвід регулювання сільськогосподарського виробництва у нашій країні свідчить про серйозні прорахунки й упущення. Насамперед варто нагадати, що на перших етапах становлення незалежності питання фінансової підтримки сільського товаровиробника, м'яко кажучи, бажало бути кращим. Так, наприклад, в одній з публікацій у вітчизняній пресі оприлюднюються дані, які свідчать, що тих коштів, які виділялися у недалекому минулому на розвиток села, його жителям не вистачило б навіть на придбання лопати. І це лише найбільш наглядна сторона проблеми. Складнішим є інше. У цей же період фактично на самоплив було поставлене питання ціноутворення на найважливіші види сільськогосподарської продукції, що підриває самі основи функціонування зокрема й цієї сфери господарської діяльності. Вищесказаним перелік проблем нашого сільського господарства не обмежується. Проблемою, як це не парадоксально, є й надмірна активізація наших вищих законодавчих органів в плані регламентації діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Підраховано, наприклад, що за період з 1991 року тільки з питань розвитку фермерства в Україні було прийнято більше 40 законодавчих і нормативних документів. Як же в такому випадку не зауважити, що така регламентація, тим більше - потенціальних суб'єктів ринкових відносин, неминуче одним з своїх наслідків матиме і небажані, і непередбачувані результати. В кінцевому підсумку, скоріше всього, це приведе лише до зневіри селян в обґрунтованості і довговічності чергової постанови.

3 врахуванням вищесказаного у збірнику об'єднано статті по такій проблематиці:

- еволюція аграрних відносин, їх сучасний стан;

- проблеми агропромислового комплексу України в контексті реформування економіки країни в цілому;

- механізм аграрних відносин;

- ціноутворення як засіб вирішення проблем АПК.

Підготовлений збірник може бути корисним для наукових співробітників, практичних працівників.

Економіка Прикарпаття в сучасних умовах.

І. Інвестиційно-будівельний комплекс Івано-Франківщини.

Величина, структура, джерела, темпи зростання інвестицій в економіку країни (регіону, області), як ефективність і напрями їх освоєння є важливими показниками динаміки розвитку будь-якого народогосподарського комплексу. В процесі аналізу інвестиціно-будівельної діяльності на рівні області першочерговим питанням є з'ясування пропорцій капіталовкладень між найважливішими видами економічної діяльності з врахуванням її історичних, природнокліматичних, побутових та ряду інших особливостей, а також специфіки періоду, який переживає країна в цілому. Останнє має безпосереднє відношення і є чи не визначальним фактором структури освоєних в області коштів за формами власності. Крім цього, в процесі конкретизації аналізу важливо встановити також пропорції розподілу капіталовкладень у розрізі основних засобів і виробництва.

У 2002 р. інвестиції у розвиток народногосподарського комплексу Івано-Франківщини склали 953 млн. 856 тис. грн. і зросли порівняно з попереднім роком на 6,7%. В той же час дуже цікавими є тенденції перерозподілу інвестицій в народногосподарський комплекс Прикарпаття в розрізі основних галузей економіки за останні роки (див. табл. 1.). Чи не найважливіша особливість інвестування - різке зниження питомої ваги капіталовкладень у розвиток промисловості. Якщо в 1995 році з загальної суми інвестицій на долю вказаної галузі припадало 75,9%, то вже у 2000 році ця величина зменшилась до 21,3%. Проходить своєрідний процес переоцінки цінностей. Одночасно, слід відмітити окремо, питома вага надходжень у розвиток транспортної мережі в області за вказаний період зросла з 2,0% до 22,3%. В принципі, це можна зрозуміти, але при умові хоча б збереження на одному рівні абсолютної величини капіталовкладень у розвиток промисловості. Далі. Очевидно, позитивним можна вважати те, що питома вага інвестицій, спрямованих на розвиток соціальної інфраструктури (будівництво закладів науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я, комунальних підприємств) у 2000 році складала 32,4% у порівнянні з 8,2%. Напрошується висновок, що за рахунок обмежень фінансування промисловості основна

Табл. 1

Структура інвестицій в основний капітал за галузями економіки на Прикарпатті.

| 1995р. | 1999р. | 2000р.

Всього інвестицій | 100,0 | 100,0 | 100,0

В тому числі:

промисловість | 75,9 | 22,8 | 21,3

сільське господарство | 2,7 | 2,0 | 1,0

лісове господарство | 0,1 | 0,3 | 0,3

рибне господарство | - | - | 0,1

будівництво | 0,4 | 0,4 | 0,3

транспорт | 2,0 | 23,1 | 23,3

зв'язок | 0,5 | 3,3 | 1,8

торгівля та громадське харчування | 0,2 | 2,6 | 2,6

матеріально-технічне постачання та збут | 0,9 | 0,1 | 0,1

заготівлі | од | 0,1 | 0,1

інформаційно-обчислювальне обслуговування | - | 0,1 | 0,1

житлове господарство (будівництво, включаючи індивідуальне) | 9,0 | 27,6 | 16,6

будівництво закладів науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я, комунальних підприємств та інших об'єктів виробничого і невиробничого призначення | 8,2 | 27,2 | 32,4

частина коштів спрямовується на підвищення життєвого рівня і обслуговування населення, що, з огляду на довготривалу перспективу, видається досить-таки спірним і неоднозначним. І взагалі важко зрозуміти чисто символічні суми надходження на розвиток агропромислового комплексу, тим більше з врахуванням того стану, в якому він зараз перебуває.

Наведену характеристику вважаємо