більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо земельних відносин. Такі нормативно-правові акти називаються спеціалізованими. У галузі земельного пра-ва такі законодавчі акти є основними, базовими. На відміну від них, існують спеціальні норми законодавства, які відобра-жають особливості правового регулювання порівняно з основ-ними законами, що стосуються відповідної галузі права. Так, норми земельного права, що передбачені в Лісовому і Водно-му кодексах, в законах «Про селянське (фермерське) госпо-дарство», «Про сільськогосподарську кооперацію» та інших, визначають особливості регулювання земельних відносин влас-ності, землекористування, правового режиму порівняно з Зе-мельним кодексом.
ЗК України є спеціалізованим законом у системі законодавства України, а в системі земельного законодавства - основним. Крім названих вище основних законів у системі зе-мельного законодавства і законів, перелічених у коментарі до ст. 3 ЗК України, до земельного законодавства входять нор-ми, що стосуються регулювання земельних відносин, зокрема ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.; ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; законів «Про основи містобу-дування» від 16 листопада 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. тощо.
Додатково до зазначених законів, якими регулюються зе-мельні відносини, належать постанови Верховної Ради Украї-ни «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р., «Про при-скорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 бе-резня 1992 р.; укази Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р., «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 2 лютого 2002 р.; постанови Ка-бінету Міністрів України «Про затвердження Порядку держав-ної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р. № 2073, «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) та зразка Книги реєстрації сертифіка-тів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовтня 1995 р. № 801 та інші.
Значна кількість законів і підзаконннх актів, якими регу-люються земельні відносини, спрямована на забезпечення цілісності земельної території України як суверенної держа-ви, права на землю громадян, юридичних осіб, територіаль-них громад та держави, раціонального і ефективного використання та охорони земель.
2.2 Принципи земельного законодавства
Земельне законодавство базується на таких принципах:
а) поєднання особливостей використання землі як тери-торіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;
б) забезпечення рівності права власності на землю гро-мадян, юридичних осіб, територіальних громад та держа-ви;
в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження зем-лею, крім випадків, передбачених законом;
г) забезпечення раціонального використання та охоро-ни земель;
ґ) забезпечення гарантій прав на землю;
д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Принципами законодавства, якими регулюються суспільні (політичні, екологічні, соціальні) відносини, є основоположні нормативне регулюючі вихідні ідеї, засади, правила, виведені зі спостереження та узагальнення численних факторів, сприй-няті і підтверджені практикою.
В основних принципах галузевого права, які базуються на основних принципах права, відображаються особливості від-носин, що стосуються суб'єктів і об'єктів, змісту та інших елементів правовідносин.
Загальними принципами права, що закріплені в Конститу-ції України і стосуються всіх галузей права, є: принцип вер-ховенства права, принцип цілісності й недоторканості території України в межах існуючого кордону, принцип визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості й безпеки найвищою соціальною цінністю, принцип державної гаранти прав і свобод людини та інші.
Принцип верховенства права (ст. 18) ґрунтується на поло-женні, що Конституція України має найвищу юридичну си-лу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Одним із конституційних принципів є принцип непоруш-ності права власності (ст. 41), а також принцип забезпечення державою прав усіх суб'єктів права власності й господарю-вання і рівності всіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13).
Коментованою статтею ЗК України встановлено принцип поєднання особливостей використання землі як територіально-го базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва. Першою особливістю цього принципу є те, що земля як тери-торіальний базис проголошується об'єктом права власності Українського народу (ст. 13). Земельний кодекс підтверджує, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України і цього Кодексу (ст. 78 ЗК Украї-ни). Статтею 80 ЗК України визнано, що, крім Українського народу як суб'єкта конституційного права на землю, суб'єкта-ми права власності на землю визнаються громадяни та юри-дичні особи (приватна власність), територіальні громади — на землі комунальної власності, держава — на землі державної власності.
Принцип використання землі як природного ресурсу за-кріплений у ст. 19 ЗК України (склад земель за цільовим при-значенням), у гл. 7 (землі природно-заповідного фонду), гл. 8 (землі оздоровчого призначення), гл. 9 (землі рекреаційного призначення); виділяють також землі лісового і водного фон-дів тощо.
Принцип використання землі як основного засобу вироб-ництва визначений у гл. 5 ЗК України («Землі сільськогоспо-дарського призначення»). На посилення ролі цього принципу спрямована ст. 23 ЗК України, за якою землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насампе-ред для сільськогосподарського використання.
У принципі забезпечення рівності права власності на зем-лю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і дер-жави відтворені положення статті 13, 14 Конституції Украї-ни, згідно з якими усі суб'єкти права власності рівні перед за-коном та право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно