Згідно зі ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 8 Конституції України гарантується право людини і громадянина звертатися безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод. У ст. 41 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути позбавлений пра-ва власності на землю та що право приватної власності є не-порушним. У цих конституційних нормах відображений ос-новний зміст принципу невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами і територіальними грома-дами належних їм прав і свобод. Принцип невтручання дер-жави у здійснення права на землю громадян і юридичних осіб реалізований у ст. 154 ЗК України, якою встановлено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення влас-ником повноважень щодо володіння, користування і розпоря-дження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'яз-ки чи обмеження. Зазначені особи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням внаслідок порушення цих прав.

Принцип забезпечення раціонального використання та охо-рони земель закладено у розділі VI ЗК України — «Охорона земель». Нормами цього розділу визначені завдання, зміст і порядок охорони земель, врегульовані питання щодо викори-стання техногенне забруднених земель та їх консервації.

Забезпечення гарантій прав на землю є одним з важливих принципів земельного законодавства. Йому присвячено розділ V ЗК України — «Гарантії прав на землю». У гл. 23 «Захист прав на землю» (ст. 152) визначені способи захисту прав на зе-мельні ділянки. Згідно з цією статтею власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділян-кою, і відшкодування завданих збитків. У гл. 24 ЗК України визначені підстави та порядок відшкодування збитків власни-кам землі та землекористувачам. Одним із способів забезпечен-ня гарантій є встановлення Кодексом порядку вирішення зе-мельних спорів, а саме, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Незалежно від встановлен-ня Кодексом позасудового розгляду спорів громадяни згідно зі ст. 8 Конституції України мають право звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до суду.

Принцип пріоритету вимог екологічної безпеки у земельно-му законодавстві є одним із найголовніших. Екологічна безпе-ка як юридична категорія в юридичній літературі розгляда-ється як складова частина національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв'язків, за якого системою право-вих норм, інших державно-правових і соціальних засобів га-рантується захищеність права громадян на безпечне довкіл-ля, життя і здоров'я, забезпечується регулювання здійснення екологічно небезпечної діяльності і попередження погіршен-ня стану довкілля та інших наслідків, небезпечних для жит-тя і здоров'я особи, суспільства і держави, яка потребує чіт-кої конституціоналізації у чинному законодавстві. У ст. 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Конституційний захист забезпечення екологічної безпеки певною мірою стосується і земельного законодавства. Це обу-мовлено тим, що земля є матеріальною основою для існуван-ня і функціонування багатьох інших природних компонентів, які за своїми властивостями формують біосферу, тобто сферу життя для людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об'єктів неживої природи (надр тощо). Саме тому у ст. 1 ЗК України («Земля — основне на-ціональне багатство») закладена основна правова норма щодо забезпечення принципу пріоритету вимог екологічної безпе-ки. У п. 3 цієї статті зазначено, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршити екологічну ситуацію і при-родні якості землі.

Визначаючи повноваження органів виконавчої влади та ор-ганів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, ЗК України (глави 2, 3) закріплює за цими органами повнова-ження щодо реалізації державної політики у галузі викорис-тання й охорони земель і організації та здійснення державно-го і самоврядного контролю за використанням та охороною земель. Земельним кодексом України (статті 91, 96) на влас-ників земельних ділянок і землекористувачів покладений обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно надавати органам виконавчої влади та місцевого самоврядування дані про стан і використання зе-мель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Згідно зі ст. 111 ЗК України право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення умов додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт. Передбачена також необхід-ність створення охоронних (ст. 112), санітарно-захисних зон (ст. 114), а також зон санітарної охорони (ст. 113) та особливо-го режиму використання земель (ст. 115). Використання зе-мельної ділянки способами, які суперечать екологічним ви-могам, є підставою для припинення права користування земе-льною ділянкою (статті 141, 143 ЗК України).

На забезпечення принципу пріоритету вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві спрямовані норми роз-ділу VI ЗК України - «Охорона земель».