У процесі приватизації землі, що є державною власністю, передаються у приватну власність громадянину або недер-жавній юридичній особі.

Землі, що перейшли у власність, наприклад, до колективного сільськогосподарського підприємства, поділяються на земельні частки (паї). Кожному членові КСП призначається рівна за розміром, виходячи з вартісної оцінки і кадастрових гектарів, земельна ділянка, але без виділення її в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) може бути предметом купівлі-продажу, міни, дарування, спадкування. У разі виходу з КСП кожен його член має право отримати земельну ділянку в натурі (на місцевості) у розмірі належного йому паю.

В екологічних відносинах земля виступає об'єктом еколо-гічних, природоохоронних відносин і одночасно — об'єктом земельних відносин.

Права та обов'язки суб'єктів земельних правовідносин для кожного об'єкта права (землі, земельної ділянки, земельно-го паю) визначаються ЗК України, іншими законодавчими актами.

2.4. Регулювання земельних відносин

1. Земельні відносини регулюються Конституцією, України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

2. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, норма-тивно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Основним законом, яким регулюються земельні відносини, є Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Земельні відносини регулюються також цим Кодексом.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що земля, її над-ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) екологічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в ме-жах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин України має право користуватися природними об'єктами пра-ва власності народу відповідно до закону.

Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується гро-мадянами, юридичними особами та державою виключно від-повідно до закону.

Отже, Конституція України визнає суб'єктами права влас-ності на землю український народ, громадян, юридичних осіб і держави. Український народ виступає суб'єктом права влас-ності на землю, яка функціонально відображає територію України, відмежовану кордоном від інших держав, а також територію регіонів держави: АР Крим, областей, районів, сіл, селищ і міст, кожний з яких відмежований від іншої однорід-ної адміністративно визначеної території. Саме тому від імені Українського народу права власника здійснюють органи дер-жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

На території кожного регіону земля може перебувати у власності громадян, юридичних осіб і держави. Об'єктом пра-ва власності громадян і юридичних осіб можуть бути конкрет-но визначені на місцевості земельні ділянки. Усі об'єкти, що належать на праві власності громадянам і юридичним особам, відповідно до ст. 41 Конституції України і ст. 80 (пункт «а») ЗК України відносяться до приватної власності, а згідно зі статтями 142, 143 Конституції України та ст. 80 (пункт «б») ЗК України - до комунальної власності.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебу-вають усі землі України, крім земель комунальної та приват-ної власності. Це означає, що землі АР Крим, крім земель приватної і комунальної власності, належать до земель дер-жавної власності.

Крім цього, земельні відносини регулюються іншими, прий-нятими відповідно до Конституції законами і підзаконними актами, а саме законами України «Про місцеве самовряду-вання», «Про місцеві державні адміністрації», «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про колективне сільськогос-подарське підприємство», «Про селянське (фермерське) гос-подарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», Цивіль-ним кодексом України, а також указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної рефор-ми в сфері сільськогосподарського виробництва» (1994 р.), «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організа-ціям» (1995 р.).

Цим Кодексом та іншими спеціальними законами регулю-ються земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу атмосферного повітря. Так, окрім ЗК України, земельні відносини при використанні надр регулюються Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р. Кодекс встановлює порядок надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних із користуванням надрами, і визначає, що земельні ділянки для корис-тування надрами надаються користувачам після одержання ними спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надра-ми чи використання гірничих відводів (ст. 18 Кодексу). Згід-но зі ст. 23 Кодексу без спеціальних дозволів землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок ма-ють право видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення та торф загаль-ною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Стаття 48 Кодексу передбачає, що проекту-вання гірничодобувних об'єктів провадиться після поперед-нього погодження у встановленому законодавством порядку питань про надання земельної ділянки чи гірничого відводу. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. дає визначен-ня земель лісового фонду, поділяючи їх на лісові і нелісові землі (ст. 5), встановлює порядок користування земельними ділянками лісового фонду (ст. 9), в тому числі на умовах орен-ди (ст. 10), припинення права постійного і тимчасового корис-тування земельними ділянками лісового фонду (статті 21, 22), визначення меж земельних