Водний кодекс України від б червня 1995 р. дає визначен-ня земель водного фонду, до якого належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водойма-ми, болотами, а також островами (ст. 4); визначає порядок та умови надання земель водного фонду у власність, постійного і тимчасового користування, у тому числі водоохоронними зонами, прибережними захисними смугами, смугами відведен-ня, береговими смугами водних шляхів, зонами санітарної охорони (гл. 18).

Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. дає ви-значення повітряного простору, яким є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією Укра-їни (ст. 1), тобто над земельною і водною територією; визна-чає структуру і порядок використання повітряного простору; встановлює порядок відведення території, тобто земельної ділянки, для будівництва аеродромів і аеропортів, а також бу-дівництва на приаеродромній території (статті 39, 41); поря-док використання повітряних трас і місцевих повітряних ліній (розділи VIII, IX) тощо.

Закони України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. і «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р. безпосередньо не виділяють земельні відносини у галузі рослинництва і тва-ринництва. Проте ці питання регулюються законодавчими актами, що стосуються господарської діяльності у цих галу-зях, або ж тими, що регулюють порядок та умови використан-ня лісів і водних ресурсів. Обов'язки громадян і юридичних осіб в означених сферах встановлені законодавчими актами про сільське господарство, про заповідні території тощо, зо-крема законами «Про колективне сільськогосподарське під-приємство» від 14 лютого 1992 р., «Про селянське (фермер-ське) господарство» від 22 червня 1993 р., «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.

Вищезазначеними кодексами і законами встановлені права та обов'язки щодо раціонального використання земель, за-йнятих лісами і водами, у процесі ведення сільського і мис-ливського господарства, використання повітряного простору, створення сприятливого середовища для вирощування і збе-реження рослин, розвитку і збереження тваринного світу.

Аграрні реформи в Україні: історія і сьогодення.

1. Аграрні реформи: історія і сьогодення.

Для аналізу аграрних ре-форм зручно розгляда-ти всю низку схожих подій в історичній перспективі. Першу таку реформу було проведено в середині XVI століття, тоді, коли територія України входи-ла до складу Великого Князів-ства Литовського.

Суть тієї реформи полягала в переведенні аграрного госпо-дарства країни з оброчної сис-теми на панщинну. В результаті феодали одержували власну оранку й організовували господарства-фільварки, а селяни - сімейні наділи - волоки. Таким чином, господарство поміщиків і селян розділилося територіально й організаційно. Велике по-міщицьке господарство забезпечувало додатковий продукт для експорту на європейський ри-нок вже у великих обсягах.

На терені України це була перша добре організована, швид-ко здійснена сильною держав-ною владою за єдиним планом і законодавче закріплена аграрна реформа.

У Росії і тій частині Украї-ни, що не входила до складу Польського Королівства, ана-логічні процеси переходу з об-рочного господарства на панщинну відбувалися повільно, еволюційно.

Наступну велику аграрну реформу здійснено 1861 року шляхом скасування кріпосного права.

У реформі були зацікавлені не лише селяни, а й буржуазія, що саме зароджувалася, і знач-на частина поміщиків. Багато ве-ликих землевласників у перед-реформний період дедалі глиб-ше включалися в промислове виробництво. На території Ук-раїни це, передусім, розвиток спиртової промисловості й цук-робурякового виробництва.

Перші цукрові заводи буду-вали поміщики у великих маєт-ках, і ця верства найбагатших землевласників була більше заці-кавлена в найманій праці, ніж у кріпацькій. Для України важли-ве значення мало і переорієнтування хлібної торгівлі з балтійсь-ких портів на південні чорноморські.

Найближчі результати ре-форми були в сільському госпо-дарстві дуже несприятливі. В ре-зультаті її проведення занадто ба-гато землі залишилося в поміщи-ків, а необхідність викупних пла-тежів підривала можливості розвитку селянського господарства.

Тож приблизно 20 років після реформи тривав застійний період. Темпи сільськогосподарського виробництва були нижчими від очікуваних. Помітний прогрес означився з організацією 1882 року земельного банку, через який кредитували селян для придбання ними поміщицьких земель. Імпульс, наданий сільсь-кому господарству та промисло-вості скасуванням кріпосного права, вичерпав свій потенціал до початку 90-х років. На той час - знову виникнув дисбаланс між бурхливим розвитком промисло-вості, транспорту, торгівлі, ємніс-тю аграрного ринку й відсталим сільським господарством.

Однією з головних перешкод на шляху розвитку аграрного виробництва стала поширена в Російській імперії общинна форма ведення сільського госпо-дарства, зовсім нечутлива до тех-нічного прогресу, досягнень тоді вже досить розвиненої аграрної науки. Напівнатуральному гос-подарству общині була прита-манна дуже низька товарність, воно абсолютно не вписувалося в систему розвиненого ринку.

Община з її бідністю і пси-хологією зрівняльного розподі-лу постійно постачала ринок праці малокваліфікованою робо-чою силою, була джерелом і по-живним середовищем для різно-манітних революційних рухів і течій, а часто й злочинності, що досить певно засвідчили події революції 1905 року. Ці обставини добре розумів ініціатор аграрного реформуван-ня Петро Аркадійович Столипін.

Основними заходами цієї ре-форми, розпочатої, фактично, в серпні 1907 року, були: 1) виді-лення значного масиву (1,8 млн. десятин) надільних земель для продажу селянам; 2) створення умов для виходу селян з общи-ни й формування міцних хутірсь-кого, відрубного й селищного господарств. Ці основні заходи супроводжувало стимулювання переселенської політики для зняття соціального напруження в аграрне перенаселених районах і водночас для активізації госпо-дарського освоєння величезних родючих безлюдних провінцій імперії у Сибіру, на