Нині при знайомстві з мате-ріалами реформи привертає до себе увагу її продуманість у всіх аспектах (аж до дрібниць), уз-годженість адміністративних, організаційних, фінансових та інформаційних блоків.

Слід зазначити ряд загаль-них принципів, покладених в ос-нову реформи:

1) Розрахунок на посту-повість і тривалий період її здійснення (20 років).

2) Розширення та зміцнен-ня прав особистості, реалізова-не свободою виходу з общини та вибору форми господарюван-ня.

3) Поряд із стимулюванням розвитку трудового селянсько-го господарства збереження всіх інших його форм, характерних для дореформеного періоду: дер-жавної, великої приватної, об-щинної.

4) Значна фінансова допомо-га з боку держави кредитами й безвідплатно в придбанні землі, облаштуванні господарства, пе-реселенні.

5) Наявність державних структур - губернських і повіто-вих землевпорядних комісій, які забезпечували здійснення ре-форми.

6) Удосконалення системи аграрної освіти з триступінчас-тою організацією: нижчі фахові школи, середні спеціальні технічні училища, вищі на-вчальні заклади.

У період столипінської ре-форми поширилися й успішно розвивалися кредитна, виробни-ча, збутова кооперації. Коопера-тивний рух активно підтримала держава, організувавши інструк-торську службу кредитів Державного банку.

Проведення аграрної рефор-ми потребувало значної напру-ги всіх фінансових можливостей держави. У період між 1907 і 1915 рр. лише для купівлі по-міщицьких земель, якими во-лодів Селянський банк, селянах, виділили 21 млн. руб. Крім того значні кошти виділили для пе-реселення. Завдяки підтримці банку селяни організували й упорядкували понад 200 тисяч хутірських господарств. З огляду на те, що мінімальний розмір позики на організацію хутора дорівнював 300 руб., до згадано вище суми слід додати ще по над 60 млн. руб.

Результати реформи не забарилися. До 1914 року врожайність зернових піднялася на 14%, у деяких регіонах - на 25% Виробництво найголовніших видів зернових з 1909 по 1913 рр. перевищувало продукцію Арген-тини, Канади та США разом узя-тих. Зріс експорт всіх основних сільськогосподарських продуктів у країні. Зерно з Росії збивало ціни на європейському й світо-вому ринках. Підвищилося за-гальне та питоме споживання продуктів харчування. У селян з'явилися вільні кошти для прид-бання землі індивідуально й співтовариствами. 1917 року в Україні поміщицьке землеволо-діння становило 20% земельної площі й досить швидко тануло. Землі переходили до рук селян. Наступний етап реформування сільського господарства пов'язаний із подіями революції 1917-го. Перша світова війна протягом чотирьох років завда-ла сільському господарству ве-личезних втрат унаслідок відто-ку найбільш працездатного чо-ловічого населення, запровад-ження непосильних, невласти-вих селянському господарству повинностей, пов'язаних із військовим станом країни. Пер-шим законом про землю, тобто декретом другого з'їзду Рад від 26 жовтня 1917 року допуска-лася будь-яка форма землекори-стування: общинна, відрубна, хутірська з вільним вибором в окремих селищах, крім, природ-но, поміщицької. У законі про соціалізацію землі від 19 люто-го 1918 року помітна перевага віддається трудовому комуні-стичному, артільному й кооперативному господарствам. Такий закон, прийнятий у лютому 1919 року «Про соціалістичне земле-впорядкування» визнає за необ-хідне перехід від одноособових форм землекористування до то-вариських, тобто радянських господарств, комун, артілей, гро-мадської оранки землі. Цим же законом земля оголошувалася єдиним державним фондом і, таким чином, нібито знімалося питання про одноособове се-лянське землеволодіння.

Теоретикам марксизму, здо-бувши владу в країні, кортіло на прикладі сільського господар-ства зреалізувати свою цент-ральну ідею про безкласове сус-пільство й безтоварне соціалі-стичне господарство.

Селянство на ці дії влади відповіло селянською війною, яка охопила величезні території країни, - надзвичайно крово-пролитною, жорстокою.

По суті, перша спроба ра-дянської влади щодо соціалізації сільського господарства завер-шилася провалом. Під напором збройного руху селян 1918-1920 років у 1921-му владі довелося повернутися до ідеї багатоуклад-ності селянського господарства, проголошеної першим декретом 1917 року. Таким чином, аграр-на політика більшовиків зроби-ла зигзаг, але, як з'ясувалося зго-дом, зміна політики виявилася короткочасною.

З 1921 по 1928 рік у період непу відзначається послідовний.

Підсумовуючи вищесказане, логічними є такі висновки:

Сталий, відносно сприятливий розвиток сільського господарства. З точки зору загальних принципів реформування цей період не вніс нічого нового по-рівняно зі столипінською реформою.

Як тільки припинилися на-сильницькі дії влади з соціалі-зації сільського господарства й було створено нормальні умови обміну, то відбувався інерційний рух у тому ж напрямку.

З 1929 року почалася нова реформа-колективізація, фак-тично найжорстокіший розгром сформованої до цього часу сис-теми аграрного господарства.

Насаджена небаченим на-сильством, терором, прямим і непрямим (у формі організації голоду), система може з достат-ньою підставою характеризува-тися як державний феодалізм. Розходження, по суті, лише в тому, що в попередні епохи фе-одали виступали як окремі осо-бистості, у даному ж випадку сформувався монофеодал в особі держави. При цьому збереглися всі найважливіші озна-ки феодального ладу. Існування двох основних форм госпо-дарств - радгоспів і колгоспів - не змінює ситуацій. В обох ви-падках були або батраки (робітники радгоспів), або кріпаки (колгоспники), які працювали в державних маєтках під керів-ництвом призначених держав-ною владою і лише їй підзвітних керуючих.

Подальший розвиток сільсь-кого господарства України аж до останнього часу відбувався в рам-ках сформованої в 30-ті роки колгоспно-радгоспної системи.

Як реформу в досліджувано-му ряду можна розцінити перші дії М.Хрущова зі скасування ста-лінського режиму управління аграрним сектором економіки. Тоді започаткувалося різке (у 5-7 разів) підвищення закупівель-них цін на сільськогосподарську продукцію, знижено рівень податків і змінено характер оподат-кування присадибного господар-ства колгоспників. Відбувся пе-рехід із натуральної на переваж-но грошову оплату праці. Внас-лідок цього намітилося помітне зростання виробництва: по суті, перший такий ривок після пері-оду з 1927 по 1953 роки.

Певні підстави оцінювати цей період як реформу