Полтавська | 1422 | 43710 | 41346 | 30.7 | 29.1

Рівненська | 436 | 5286 | 4488 | 12.7 | 10.3

Сумська | 882 | 27545 | 25883 | 31.2 | 29.3

Тернопільська | 812 | 13495 | 13323 | 16.6 | 16.4

Харківська | 1160 | 43351 | 39864 | 37.4 | 34.4

Херсонська | 2859 | 95861 | 84787 | 33.5 | 29.7

Хмельницька | 521 | 14922 | 13907 | 28.6 | 26.7

Черкаська | 555 | 14101 | 12646 | 25.4 | 22.8

Чернівецька | 585 | 3446 | 2818 | 5.9 | 4:8

Чернігівська | 479 | 15891 | 14283 | 33.2 | 29.8

Україна | 35927 | 932227 | 857370 | 25,9 | 23.9

Подібний результат можна було передбачити, не вдаючись до такого великомасштабного експерименту. У світовій прак-тиці фермерство найбільш успішно функціонує при освоєнні вільних земель та індивідуально-розрідженій системі розсе-лення, в умовах добре розвине-ної інфраструктури виробницт-ва, насамперед налагодженого технічного сервісу, фінансуван-ня, збуту, інформаційного обслу-говування. Такої інфраструкту-ри в нас раніше не існувало, а організовувати її в умовах кри-зи неможливо.

Незайве нагадати, що ство-рення фермерських господарств потребує значних капіталовкла-день, яких не виявилося також.

У цій ситуації закордонним консультантам і сучасним вітчизняним реформаторам вар-то звернути увагу на існуюче на практиці й ефективне фермер-ство, яким, по суті, є присадибне господарство колгоспники вивчити особливості його функціонування, науково розроби ти принципи його взаємодії великими сільськогосподарська ми підприємствами, вписати його в систему сучасного народного господарства.

Кардинальним питання стала приватизація. Оскільки, а сучасної значної кількості сільських жителів та їх компактного проживання, натуральна приватизація землі, рухомого нерухомого майна бачиться досить складним для реалізації заходом, обрали інший шлях - паювання.

Спеціальним документом се-лян визначають власниками майна та державних земельних ресурсів у межах землекористу-вання господарств без виділен-ня їх у натурі. В ідеалі передба-чалося, що незабаром земля поч-не рухатися від менш ефектив-них до ефективніших власників, зосередиться в їхніх руках. Зем-ля набуде господаря, й таким чи-ном запрацюють ринкові меха-нізми мотивації до продуктив-ної праці та піднесення сільськогосподарської галузі. Паювання по господарствах у цілому завершено, а падіння виробництва триває.

При цьому чомусь забули, що для нормального функціону-вання ринкової системи необхі-дне існування потужного, в пер-шу чергу внутрішнього, споживчого ринку сільськогосподарсь-кої продукції, аби ефективному власникові було вигідно брати на себе турботи й відповідальність із ведення господар-ства. В умовах низької купівель-ної спроможності і, як наслідок, кризи збуту другий етап, який мав бути наступним після паю-вання, фактично зависнув. Од-нак не безневинним виявився перший - саме паювання. Воно не вирішило головного завдання - посилення мотивації до праці, але водночас внесло дезорганізуючі елементи в далеко не досконалу, проте певною мірою налагоджену господарсь-ку систему колгоспів і радгоспів. У зв'язку зі спонтанним і геть непродуманим рухом у бік розвитку фермерства частин; земельного фонду, спочатку призначеного для організації фермерських господарств, поділили між власниками присадибних ділянок малими наділами. Індивідуальні наділи в багатьох регіонах збільшувалися до 1,5-2 га. На цій основі посилився розвиток парцелярного землеробства населених пунктів. Тут визначився реальний власник, запроваджуються спеціалізація, сівозміни, оригінальні технології сектор ринку. Це почасти можна розглядати як позитивне яв те.

Водночас, не маючи засобів механізації, наукового супрово-ду, фінансової підтримки, цей сектор землеробства потрапляє у ще більшу залежність від ве-ликих господарств. Падіння ви-робництва в суспільному секторі автоматично супроводжується зниженням рівня виробництва в тісно пов'язаному з ним парцелярному господарстві.

Але головним недоліком цієї системи є поєднання в одній особі працівника та власника у двох зовсім різних і частково Конкуруючих між собою систе-мах: великомасштабному су-спільному й парцелярному інди-відуальному господарстві. Всі попередні реформи здійснюва-лися так, щоб в одній формі гос-подарства був один власник.

Неважко припустити, де зо-середжені основні інтереси пра-цівників господарств і куди пе-ретікатимуть трудові й матері-альні ресурси. Свідомо чи не-свідомо, в ідеологію реформу-вання закладене ослаблення ко-лективного великомасштабного господарства тоді, коли ніякі інші структури взяти на себе його функцій не можуть.

Іншим негативним боком па-ювання є різке ослаблення прав і можливостей держави в уп-равлінні земельними ресурсами. Такий відповідальний період ви-магає, навпаки, зосередження на час реформування в руках дер-жави максимальних прав управ-ління земельними ресурсами. Це, по суті, другий «закон» рефор-мування, що ніколи не порушу-вався у віддаленому та близько-му історичному минулому.

Аналізуючи ідею й практику паювання в цілому, її варто оці-нювати як великий "провал із досі не цілком з'ясованими й усвідомленими негативними наслідками”. [10, с.8]

Подальші пошуки шляхів розвитку реформи на базі про-веденого розподілу паїв підве-ли до ідеї їхньої оренди і зосе-редження адміністраторів-менеджерів, наділених широкими правами в управлінні господар-ствами (приватно-орендні під-приємства). Якоюсь мірою орен-да паїв може відігравати пози-тивну роль для населення, яке відійшло від активної трудової діяльності, як гарантія його додаткового матеріального забез-печення. Звичайно, це якась ча-стина від зібраного зерна.

Для активної частини сільського населення розвиток цієї форми господарської діяльності викличе зростання безробіття, посилення вертикального соці-ального розшарування в сільсь-кій місцевості.

Цілком очевидно формуван-ня нечисленної групи досить ба-гатих менеджерів-хазяїв, яким згодом перейде земельна влас-ність найбіднішої частини насе-лення (хоча б у силу його при-родного зменшення) і найманих, цілком безправних працівників, що також неминуче за умов по-вного правового нігілізму, ко-рупції, трайбалізму.

Подібний шлях іде наперекір із стійкою світовою тен-денцією розширення і зміцнення