У формі подібних структур країна отримає постійне джере-ло розвитку алкоголізму, зло-чинності, живильне середовище псевдореволюційних лівих рухів і партій.

У сучасній аграрній реформі були ухвалені три основні по-ложення: деколективізація, фермеризація, введення приватної власності на землю. Вибір цих основних блоків не отримав серйозних економічних доказів. У нього, швидше за все, ідео-логічні корені, обумовлені точ-кою зору представників Все-світнього банку. Очевидно, внас-лідок цього реформатори зміст реформи зв'язують більш із рин-ком землі, ніж із ринком сільськогосподарської про-дукції.

ІІІ. Основні напрямки новітньої аграрної політики в Україні.

В одній з своїх робіт акад. Юрчишин В.В. зауважує: „Історія будь-якого (і в тому числі – соціально-економічного) розвитку постійно підтверджує, що чітко зорієнтований погляд у майбутнє є настільки важливим фактором досягнення кінцевого успіху, що будь-яке нехтування цим концептуальним положенням раніше чи пізніше закінчується тими чи іншими втратами ...” [34, с.53]. У відповідності з цим, без найменшого сумніву правильним висновкам ним же розроблені концептуальні основи новітньої аграрної політики в Україні [33, с.3-8]. Суть їх зводиться до такого.

1. Основні цілі новітньої аграрної політики

З низки можливих цільових завдань до визначальних можуть бути віднесені наступні:

-Стимулювання соціально-економічного розвитку сільської місцевості, прискорення системного відродження сіл та інших сільських поселень на основі:

повного припинення руйнування, поступового відновлення і розбудови соціальної інфраструктури;

диверсифікації виробництва з метою створення нових робочих місць і розвитку самозайнятості селян та інших сільських жителів;

припинення деградації й поступове зміцнення демографічно-відтворювального потенціалу сіл та інших сільських поселень;

припинення в них руйнування, деградації і занепаду людського капіталу з його поступовим зміцненням;

прискорення і доведення до логічного завершення аграрних реформувань, перед-усім у частині земельних та майнових відносин власності;

створення передумов для формування на селі реальних власників і господарів, у тому числі середнього рівня при одночасному забезпеченні соціального захисту дрі-бних і найбідніших власників;

виведення на якісно вищий організаційний та соціально-економічний рівень орен-дних відносин на селі;

прискорення процесів формування й ефективного функціонування сільських укладів;

створення реальних можливостей для поетапного становлення і утвердження на селі та в усій системі АПК приватного сектора;

відкриття простору для прояву потенційних можливостей різних форм господарювання, кооперативних відносин і ринкової інфраструктури.

-Підвищення надійності продовольчої безпеки країни. На розвиток сучас-ного розуміння її як забезпечення в необхідних розмірах потреб країни в агропродовольчій продукції продовольчу безпеку потрібно розглядати також з позицій гара-нтування громадянам вільного доступу за доступними для них цінами продуктів харчування в необхідних обсягах із підвищенням, таких можливостей у подальшому.

-3абезпечення достатньо високого і надійного рівня управління земель-ним фондом, іншими сільськогосподарськими та водними ресурсами. Цей елемент нової (новітньої) аграрної політики повинен займати в ній одне з найпріоритетніших місць. Сюди ж доцільно віднести підвищення екологічної надійності агропродовольчої діяльності та охорони довкілля.

- Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки України, просування вироблюваної у ньому продукції на світові ринки, завоюван-ня і надійне утримання ринково-продовольчих ніш. У зв'язку з глобалізацією від-повідних процесів і надміру обмеженими поки що можливостями українського сіль-ського господарства розв'язання цієї проблеми буде найскладнішим.

-Прискорення процесів освоєння світових досягнень у розвитку продово-льчих ринків і формування в єдності з відповідними вітчизняними надбаннями найбільш прийнятної для сільського господарства України ринково-продовольчої системи. Події 2002 і 2003 років засвідчили надміру велике відставання нашої краї-ни в ринковому відношенні від країн з розвиненими ринковими традиціями, в тому числі а частині відповідного кадрового потенціалу.

-Гарантування виведення на істотно вищий рівень наукового забезпе-чення розвитку аграрного сектора економіки, у тому числі шляхом вибору про-гресивних інноваційних схем і механізмів. Інноваційний характер економічного розвитку світ опановує давно і вже набув у цьому відношенні значного досвіду, ро-бить у нього великі вкладення. У нас розмови з цього приводу почалися недавно і мають здебільшого загальний характер при недооцінці залежності відповідних процесів від їх фінансового та всього іншого забезпечення.

-Остаточне вирішення питань щодо шляхів, джерел і механізмів форму-вання ресурсного забезпечення потреб агропродовольчої сфери. Найбільш принциповим тут має стати вибір між внутрішньою і зовнішньою відповідною орієнтацією. Як засвідчує практика, надміру тривала орієнтація на імпорт зарубіжних ресурсів при практично повній відмові від розвитку вітчизняної бази, передусім у частині сільськогосподарського машинобудування, виявилась щонайменше невиправданою. Вона відкинула вітчизняну машинобудівну (для потреб сільського господарства) промисловість, яка при всіх її недоліках і недосконалостях все ж працювала на село, на багато років назад, при одночасній великій втраті інженерно-технічного (конструкторського) потенціалу. Якщо не зробити невідкладних рішучих кроків щодо подолання зростання ресурсної залежності сільського господарства від зарубіжжя, Україна назавжди залишиться на його задвірках.

- Опрацювання стратегічно доцільної структури сільськогосподарського виробництва. Цього можна досягти на основі поєднання (співставлення) вибору традиційних для України галузей і відповідних світових тенденцій. Поки що у цьому відношенні втрачено ще не все, проте зволікання з вибором найбільш прийнятної для України галузевої структури сільського господарства може закінчитися черговим крахом.

- У нову (новітню) аграрну політику доцільно закласти систему фінан-сово-економічної підтримки сільськогосподарського виробництва. Набутий у цьому відношенні досвід має бути істотно збагачений і, незважаючи на шалений опір із-за кордону, Україна має зайняти безкомпромісну позицію. Мова