Така картина є нічим іншим як чистою фантазією, особливо теза (якої спочатку не було) про класову боротьбу і про вищу ефективність колективного господарювання наслідки колективізації, а про те, що її здійснювали аж ніяк не раціональним і ретель-но спланованим шляхом.

Було відтворено всю атмосферу воєнного комунізму — військовий жаргон, утопічні спо-дівання, брутальний тиск на селянство, відсут-ність підготовчих економічних заходів. Партію охопила атмосфера істерії.

Відчувався брак не тільки ґрунтовної еконо-мічної підготовки, а й значною мірою адмі-ністративної. Так само, як і 1918 року, за справу взялися трійки із зайшлих елементів та інші нашвидкуруч створені органи, що діяли лише на власний розсуд, не рахуючись з місцевими обставинами, тоді як старі сільські Ради, кооперативні товариства й кол-госпна адміністрація припинили своє існуван-ня. За офіційним поглядом, висловленим у підручнику з історії КПРС, опублікованому 1960 року, відрядження активістів з міст зумовлювалося такими причинами: «Селяни бачили, що партія і уряд, долаючи труднощі, будували зазори для виробництва тракторів та іншої сільськогосподарської техніки. Чис-ленні селянські делегації відвідували нові заводи і будівельні майданчики, брали участь в робітничих мітингах; їх окрилював ентузіазм робітників. Повернувшись додому, передові представники трудового селянства ставали ініціаторами створення нових колгоспів. Організовані робітники промислових підприємств та будівельних дільниць узяли шефство над селом і послали туди численні робітничі загони. Таким чином був підготовле-ний і розпочався масовий рух за вступ до колгоспів, рух, який вилився в повну колекти-візацію».

Хоч описаний вище шлях колективізації — романтичне прагнення, треба визнати, що в 1928 і 1929 роках емісари з міст відіграли в цьому процесі вирішальну роль.

Газета «Правда» писала, що уповноважених, яких партія посилала в 1928 і 1929 роках для «соціального впливу», селяни вважали про-йдисвітами. Ті уповноважені мали справу з великою кількістю сіл і залишалися в кожно-му лише до часу виконання намічених колективізаційних заходів.

Відтак партія зробила рішучий крок. Вирі-шено було мобілізувати 25 тисяч міських комуністів для проведення колективізації на селі. Остаточна цифра значно перевищувала 25 тисяч — «27 тисяч робітників було відібра-но й послано в сільську місцевість. Вони мали залишатися в селах і керувати ними. У січні 1930 року двадцятип'ятитисячним, закінчивши двотижневі курси підготовки, по-їхали на місця призначення. Вони мали залишатися там протягом року. Пізніше цей термін продовжили до двох років, а 5 грудня 1930-го ЦК вирішив, що їм треба залишитися там назавжди.

Реакція селян на такі дії описана в деяких офіційних звітах. Вони казали, якщо робітники можуть заправляти сільським господарством, то селян у такому разі хай посилають керувати фабриками. Вони нарікали, що в село приїздять нові дармоїди, які визискують місцевих жителів.

Крім двадцятип'ятитисячників, навесні 1930 року на село тимчасово послали ще 72204 «робітників», 13000 комсомольців, 50000 солдатів і молодших офіцерів, які закінчили спеціальні підготовчі курси для здійснення колективізації. Наприкінці лютого 1930 року лише на Україні в селах з'явилося 23500 офіційних осіб на додаток до 23000 спе-ціально відібраних промислових робітників.

Незважаючи на поразки в проведенні колективізації, кадри, послані на село, становили велику силу. Ось як напучував і надихав ці кадри М. М. Хатаєвич, звертаючись до них на зборах активістів: „Місцеві сільські власті потребують залізної більшовицької опори. Тому ми й посилаємо вас на село”.

Ви повинні взяти на себе їхні обов'язки без нарікань і гнилого лібералізму. Викиньте з вікна буржуазний гуманізм і дійте як більшовики, гідні товариша Сталіна. Бийте куркульських агентів скрізь, де вони підводять голови. Це війна - або вони нас, або ми їх! Гнилі рештки капіталістичного господарюван-ня на селі треба знищити будь-що!

По-друге, товариші, необхідно виконати державний план поставок зерна. Куркулі, навіть деякі середняки і бідняки не хочуть здавати свого зерна. Вони саботують політик/ партії, а місцеві власті іноді вагаються і вияв-ляють слабкість. Ваше завдання полягає в тому, щоб забрати зерно за всяку ціну. Викачуйте його в них, де б воно не було сховано: в печах, . під ліжком, у льохах, в земляних ямах.

Ви, партійні загони, повинні показати селу, що таке більшовицька твердість. Ви повинні знайти зерно, і ви його знайдете. Це виклик вашій ініціативі, вашому чекістському духові. Не бійтеся вживати екстремальних заходів. За вами стоїть партія. Товариш Сталін чекає цього від вас. Це боротьба не на життя, а на смерть; краще зробити забагато, ніж зробити замало.

Ваше третє завдання полягає в тому, щоб обмолотити зерно, відремонтувати інвентар, плуги, трактори, жниварки та інше обладнан-ня.

Класова боротьба на селі набула найгостріших форм. Тепер не час для делікатності та гнилої сентиментальності. Куркульські агенти маскуються, вони просочуються в колгоспи і там саботують роботу, знищують худобу. Від вас вимагається більшовицька пильність, не-примиренність і хоробрість. Я переконаний, що ви виконаєте настанови партії і директиви нашого улюбленого вождя».

Через багато років