Як зазначала «Правда», «під впливом кур-кульської агітації, яка зводилася до того, що ніби власність селян заберуть в колгоспи, аби всіх зробити рівними, селяни забивали не тільки свою м'ясну худобу, а й молочних корів та овець».

А що продати м'ясо було неможливо, його з'їдали. Чернов, який спочатку керував заго-тівлями зерна на Україні, а пізніше став народним комісаром сільського господарства, доповідав у своєму звіті, що «вперше за все своє вбоге життя селяни Росії наїлися м'яса до несхочу».

Така ситуація привела до катастрофи економіку країни. 1934 року на XVII з'їзді ВКП(б) було оголошено про втрату 26,6 мільйона голів великої рогатої худоби (42,6 відсотка поголів'я великої рогатої худоби всієї країни) і 63,4 мільйона овець (65,1 відсотка поголів'я овець всієї країни). На Україні було забито 48 відсотків великої рогатої худоби, 63 відсот-ки свиней і 73 відсотки овець та кіз. Але й ці офіційні цифри забою худоби були занижені.

Отже, „між січнем і березнем 1930 року радянське село перетворилося на руїну. Таким чином партія домоглася, своєї перемоги".

Агропромисловий комплекс в сучасних умовах.

І. Аграрний сектор в період реформування економіки України

14 листопада 2002р., виступаючи на урочистих зборах з нагоди Дня працівників сільського господарства, Президент України сказав: "... Проблема формування аграрного ринку не менш складна, ніж реформування відносин власності" [2 с. 5]. Таке офіційне визнання з уст першої особи держави складності проблем в плані, головним чином, впровадження в життя практичних заходів по реформуванню сільського господарства чи не найкращим чином характеризує специфіку процесів, які відбуваються в цьому секторі економіки на сучасному етапі її розвитку.

У перші роки з дня проголошення незалежності в основі політики по відношенню до сільського господарства в Україні були покладені концептуальні положення російського економіста Є. Гайдара. Суть їх зводилася до того, що при умові відсутності диктату з боку держави (вважалося - ліквідації командно - адміністративної системи господарювання) ринкові відносини неминуче об'єктивно утвердяться в усіх сферах життя. На практиці це привело, зокрема, до волюнтаризму при перерозподілі бюджетних коштів далеко не на користь сільського господарства (в одній з публікацій, наприклад, говориться, що в перерахунку на душу населення тих грошових ресурсів, які виділялися на розвиток села, його жителям не вистачило б навіть на придбання лопати) і, що чи не найважливіше, фактично на самоплив було поставлено питання ціноутворення на основні види сільськогосподарської продукції. Зараз, наприклад, хоча і з елементами, скажемо, сором'язливості, в окремих публікаціях приводяться дані офіційної статистики про динаміку основних показників сільськогосподарського виробництва. Стан справ в цьому секторі економіки в недалекому минулому був таким, що на думку акад. Лукінова І.І., цілком закономірною і слушною могла бути постановка питання про існування реальної загрози інтересам національної безпеки України [27, с.7].

Таким чином, насамперед реальний стан справ в аграрному секторі змусив кардинальним чином переглянути позицію держави по відношенню до нього. Але, як це часто трапляється в житті, і історія реформування економіки України - наглядне тому підтвердження, у певній мірі ми кинулись з однієї крайності в іншу. На зміну пасивної, очікувальної позиції прийшов період надзвичайної активізації діяльності державних органів у цілому і по відношенню до сільського господарства зокрема. Так, наприклад, підраховано, що за період з 1991 року тільки з питань розвитку фермерства в Україні прийнято більше 40 законодавчих і нормативних документів. Така регламентація діяльності, тим більше - потенціальних суб'єктів ринкових відносин, обов'язково одним із своїх наслідків матиме і небажані, і непередбачувані результати. Одразу ж зауважимо, що питання ролі держави в реформуванні аграрного сектора в повній мірі виходить за рамки даного дослідження. Але безсумнівним, на наш погляд, є те, що сьогоднішні проблеми сільського господарства - це не тільки його проблеми, це проблеми всього суспільства, всього економічного і політичного життя країни. Значимість аграрного сектору не тільки в створення необхідних передумов життєдіяльності людського організму, кожен його суб'єкт в особі конкретного селянина - це органічна складова держави і його насущні проблеми слід розглядати тільки крізь призму загальнонаціональних.

Проблема реформування агропромислового комплексу України - це насамперед комплексна проблема. Вважаєм за доцільне виділити такі її аспекти.

Перший – суто економічний. Очевидним є той факт, що від того, в якому стані знаходиться агропромисловий комплекс практично любої країни світу у значній мірі залежить й ефективність вирішення нею всіх інших проблем. В Україні, в силу багатьох причин, об’єктивного і суб'єктивного характеру, як вже частково згадувалося, ця проста істина довгий час не находила достатнього відображення в практиці роботи насамперед вищих державних керівних органів. А між тим, „... порівняно з 1990-1991 рр. У країні вдвічі зменшилося валове виробництво продукції сільського господарства, а за виробництвом зерна її відкинуто назад практично на 100 років. Наскільки відомо, таких темпів скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в мирний і безконфліктний час ще не знала жодна країна світу – ні в історичному минулому, ні тепер” [17, с.54-55]. Вихід з становища, в якому опинилося сільське господарство України, тільки один – кардинальний