Проблема розвитку особистих підсобних господарств носить неоднозначний характер. Так, зокрема, слід враховувати особливості цього виду господарювання. Це й самоексплуатація, переважання ручної праці, невеликі за розміром виробництва. Але головним, без сумніву, є те, що вперше, а якщо бути справедливим, фактично заново, після тривалого історичного періоду, в країні створюються передумови для господарювання в умовах, наближених до ринку. Зараз, по суті, сільське господарство находиться на стадії формування тільки організаційно-правових засад цього процесу.

В контексті вищесказаного доцільно зупинитися на такому. Останнім часом у вітчизняній економічній літературі дедалі частіше обґрунтовується необхідність розробки і прийняття конкретного механізму втілення в життя, зокрема, основних положень нового Земельного кодексу у вигляді спеціальної агропродовольчої доктрини [19 с. 6-7]. Вона, на думку вчених, повинна складатися з таких частин:

- розроблення коротко-, середньо-, і довгоструктових прогнозів та визначення індикативних параметрів взаємозв'язаного і збалансованого розвитку національного та регіональних АПК, сільського господарства, галузей харчової промисловості, агросервісного обслуговування, тракторного, сільськогосподарського і продовольчого машинобудування з врахуванням різних рівнів забезпечення продовольчої безпеки країни (достатнього, мінімального);

- розроблення на затвердження національної і регіональних програм техніко-технологічної модернізації матеріальної бази галузей агропродовольчого комплексу України та формування необхідних умов для посилення і поглиблення інтеграційних процесів між всіма учасниками ланцюга по виробництву продуктів харчування, насамперед, істотного підвищення наукового і технологічного рівня сільськогосподарського виробництва;

- розроблення фінансово-економічного механізму, спрямованого на підтримку вітчизняних агробізнесових структур в умовах диспаритету цін на продукцію промислового та аграрного секторів, а також на поступове національного та регіональних АПК на модель сталого, конкурентоспроможного й екомобезпечного розвитку;

- опрацювання системи законів, нормативно-правових документів, необхідних для визначення на селі господаря-власника, захисту власності, побудови на основі власності ефективних виробничих відносин у сільськогосподарських підприємствах. Втілення в економічні відносини країни самого власника з належним йому майновським паєм і частиною землі як невід'ємної частини аграрного капіталу.

Необхідно зазначити, що в світовій практиці вже опробовано та успішно використовується цілий ряд ефективних заходів впливу держави на агропромислове виробництво. До них, зокрема, належать:

- реалізація різноманітних цільових програм підтримки сільського господарства за рахунок державного бюджету (програми - зерно, цукор, молоко тощо, охорони земельних і водних ресурсів, підвищення родючості грунтів, меліорації, розвитку кооперативних і фермерських господарств, розширення мережі виробничо - технологічних і міжсільських шляхів, зміцнення матеріальної бази новітнього рівня в сферах зберігання і доставки продуктів харчування до споживачів, тобто розвитку складського і холодильного господарства та інших складових ринкової інфраструктури, соціального облаштування аграрно відсталих та демографічне депресивних сільських районів, розвитку аграрної науки і освіти);

- регулювання, а нерідко й формування попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку з певним обмеженням імпорту продукції, як і в достатніх обсягах виробляється в державі, надійно безпосередньої продовольчої допомоги найбіднішим верствам населення та закладам, які займаються соціальним забезпеченням і обслуговуванням громадян;

- державна підтримка національного агропродовольчого товаровиробника на основі цільових субсидій, стимулювання експорту продукцій харчування через надання певних пільг і виплату дивідендів суб'єктам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, а також на базі договірного (міжнародно-правового) закріплення продовольчих секторів на закордонних ринках, куди спрямовуються експортні поставки продуктів харчування.

По-третє, поза всяким сумнівом, що новий Земельний кодекс – це найбільш прогресивний документ стосовно регламентації діяльності сільськогосподарських товаровиробників як на сучасному етапі, так і у спрямуванні на перспективу. Але одночасно виникає й ряд питань. І в першу чергу - як він пристосований і в якій мірі враховує особливості нашого сьогодення. Ми вже наголошували, що сільське господарство - це органічна складова частина всього народногосподарського комплексу України. Не є відкриттям, що сільськогосподарське виробництва, по суті, немислиме без розвитку передусім промисловості, без, наскільки це реально, досконалого ціноутворення, без врегулювання питань фінансування, кредитування, матеріально-технічного забезпечення, тобто сказане ще раз підтверджує, що в економічному житті все взаємопов'язане і взаємозалежне. Ми ж не вирішили основне, на наш погляд, питання реформування економіки - питання приватизації крупних підприємств. Більше того, приватизаційні процеси в нашій країні, мусимо визнати, проходять якось мляво, пасивно, відособлено, мають місце численні випадки порушень законів, встановленого порядку, зловживань. Очевидно, немає єдиного, загальнодержавного, на достатньо високому рівні регламентованого і сприйнятливого підходу до цього процесу. Сказане, скоріше всього, є свідченням того, що на даний час у нас фактично відсутній механізм реалізації теоретичних положень реформування економіки і утвердження дійсно ринкових відносин. Більше того, з кожним наступним періодом приходить глибше усвідомлення складності й багатогранності проблем, відсутності аналогій у процесі становлення цього принципово нового для нас типу відносин.

Структура землекористування в Україні в сучасних умовах.

І . Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарсько-го використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомо-більних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магіст-ральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'я-заних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші