організацій, у тому числі неприватизовані земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. Що стосується приватизованих земель-них ділянок сільськогосподарського призначення, то держав-ні та комунальні сільськогосподарські підприємства, устано-ви та організації можуть користуватися ними виключно на праві оренди. Крім цього, державні і комунальні сільськогос-подарські підприємства, установи та організації можуть отри-мувати у постійне користування земельні ділянки сільського-сподарського призначення для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробницт-ва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні осо-би, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (на-приклад, установи та організації Української академії аграр-них наук); б) проведення сільськогосподарської навчальної діяльності (аграрні університети, коледжі, академії, інститу-ти тощо); в) вирощування та реалізація товарної сільськогос-подарської продукції.
За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після пога-шення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновникам) юридичної особи. Зас-новниками державного чи комунального підприємства, уста-нови, організації є відповідно держава та територіальні гро-мади. При ліквідації зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділян-ки, які перебували у їх постійному користуванні, не допуска-ється. Тому такі землі за рішенням відповідного органу вико-навчої влади або органу місцевого самоврядування переводя-ться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призна-ченням. Якщо державне чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалися земель-ною ділянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації дія договору оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).
2.2. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств
1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільсь-когосподарського призначення можуть належати на праві власності.
2. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими ци-вільно-правовими угодами.
3. Реалізація права власності на землю зазначеними сіль-ськогосподарськими підприємствами здійснюється відпо-відно до закону.
Земельний кодекс України установив диференційований власнісний статус земель сільськогосподарського призначен-ня, які використовуються сільськогосподарськими юридич-ними особами для ведення товарного та підсобного сільсько-господарського виробництва. Такі землі можуть належати на праві власності лише приватним сільськогосподарським юри-дичним особам. До них належать усі сільськогосподарські підприємства, установи та організації, крім тих, які перебу-вають у власності держави чи територіальних громад. Дер-жавні і комунальні сільськогосподарські юридичні особи, на відміну від приватних, можуть володіти землями сільсько-господарського призначення на праві постійного користу-вання. Проте слід зауважити, що як приватні, так і державні та комунальні сільськогосподарські юридичні особи можуть використовувати земельні ділянки на підставі договору орен-ди землі.
Приватні сільськогосподарські юридичні особи можуть на-бувати право власності на землю усіма незабороненими зако-ном способами, перелік яких не є вичерпним. Так, по-перше, приватна сільськогосподарська юридична особа набуває право власності на ті земельні ділянки сільськогосподарського при-значення, які вносяться засновниками цієї юридичної особи до її статутного фонду. По-друге, приватна сільськогосподар-ська юридична особа може набути право власності на землю на підставі цивільно-правових угод — договорів купівлі-про-дажу, дарування, міни тощо.
Положення п. 3 ст. 28 стосується насамперед органів дер-жавної влади, які наділені повноваженнями видавати правові акти. Зміст цього пункту полягає в тому, що згідно з Конс-титуцією України (ст. 14) право власності набувається і реа-лізується виключно відповідно до закону. Тому питання реа-лізації права власності на землю можуть регулюватися лише нормами закону. Органи державної влади, які наділені повно-важеннями приймати лише підзаконні акти (Кабінет Мініст-рів України, центральні органи виконавчої влади України), мають право видавати правові акти, спрямовані на забезпе-чення положень закону щодо реалізації права власності на землю. Водночас положення цього пункту ст. 28 стосуються і приватних сільськогосподарських юридичних осіб. У випад-ку укладення такими особами угоди про набуття права влас-ності на землю, керуючись підзаконним правовим актом, який суперечить чи не відповідає вимогам закону, то така угода може бути визнана недійсною.
2. 3. Землі фермерського господарства
1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної влас-ності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерсь-ким господарством на умовах оренди.
2. Громадяни – члени фермерського господарства ма-ють право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
З набуттям цим Кодексом чинності істотно змінився право-вий режим земель фермерських господарств. По-перше, назва цього виду господарювання на селі набула логічного звучан-ня – фермерське господарство, а не селянське (фермерське) господарство, як це було до прийняття нового ЗК України. По-друге, за ЗК України 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.) суб'єктами права власності на земельні ділянки, на-дані для ведення селянського (фермерського) господарства, були лише громадяни, що заснували і вели таке господарство. Селянські (фермерські) господарства як юридичні особи не були суб'єктом права власності на землю. Вони могли лише орендувати земельні ділянки сільськогосподарського призна-чення для потреб ведення фермерського господарства. З 1 січ-ня 2002 р. землі фермерського господарства можуть склада-тися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок,