Витрати по транспортуванню продукції до місця приймання (хлібоприймальні пункти, олієжиркомбінати, молокозаводи, м'ясокомбінати та ін.), як правило, брали на себе заготівники, тобто покупці продукції. Держава постійно регулювала оптові та відпускні ціни на електроенергію, воду, мінеральні добрива, пальне, сільськогосподарську техніку, не допускала підвищення роздрібних цін на хліб, борошно, олію, цукор, м'ясо, молоко, ковбасні вироби та інші продукти харчування. За рішенням вищих союзних органів влади уряд України щорічно описував великі суми безнадійної заборгованості по сплаті кредитів, одержаних колгоспами, рад-госпами, міжгосподарськими підприємствами.

У кінці 80-х років для категорії економічно слабких господарств (збиткових протягом останніх трьох років і з рентабельністю до 15%) практикувалося коригування планів заготівель продукції в бік зменшення та були задіяні так звані диференційовані надбавки до заку-півельних цін. Тобто з відома уряду для окремих кате-горій господарств існувало підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.

У ринкових умовах ціна формується практично в зворотному напрямі - від роздрібної ціни кінцевого виду продукції до цін на сировину. В основі ринкової економіки лежить доктрина - виробляти не те, що можеш виробляти, а те, що можеш вигідно продати з найбільшим зиском для себе. В умовах ринку виробник сам визначає ціни на свою продукцію, виходячи з базо-вих факторів ціноутворення, врахування і аналіз яких мають вирішальне значення для здійснення ефективної цінової стратегії. Останнього можна досягти лише при низьких власних витратах і високій якості продукції. Разом з тим, держава може впливати на рівень цін шляхом реалізації своєї фіскальної, соціальної та іншої політики. В цьому полягає головна суть ефективності ринкової економіки.

Формування нової цінової політики України як суве-ренної держави, економіка якої орієнтована на високі досягнення на основі використання переваг ринкової системи господарювання, започаткувалось у 1990-1991 рр. з прийняттям Закону України "Про ціни і ціноутворення", постанови Кабінету Міністрів України "Про систему цін у народному господарстві і на спожив-чому ринку України".

Відповідно до зазначеного законодавства на сіль-ськогосподарську продукцію були введені єдині заку-півельні ціни з урахуванням прогнозованих темпів зрос-тання цін на засоби виробництва і послуги, що надавалися сільському господарству. Проте в реальному житті темпи зростання цін на засоби виробництва вия-вилися у кілька разів вищими.

Прийняті передчасно, ці законодавчі акти не мали належного економічного обгрунтування. Не було спрогнозовано можливих деструктивних результатів ре-алізації цих положень для вітчизняної економіки, темпи реформування якої фактично виявилися значно нижчи-ми від очікуваних. Окремі положення прийнятих з цих питань законів та постанов застарілі й не діють практич-но з часу їх прийняття.

Як результат, за перше півріччя 1991 р. в сільському господарстві створилася кризова ситуація. В 1992 р. вона повністю повторилася і протягом шести місяців одержа-ла подальший розвиток. Уряд відповідно до своїх поста-нов від червня 1991 р. та червня 1992 р. здійснив заходи, які дещо компенсували збитки сільгоспвиробникам. У 1994 р. певні заходи вживалися лише в кінці третього кварталу, а в 1995 р. вони зовсім не вживалися. Корекції в ціновому механізмі в цей період здійснювалися з великим запізненням, без певних правил гри для вироб-ника, коли негативні економічні процеси вже відбулися і завдали значних економічних і моральних збитків сільському господарству.

При переході України до масштабної лібералізації цін першим етапом регулювання цін на продовольчі товари стало встановлення з 2 січня 1992 р. граничних розмірів підвищення державних цін і тарифів на окремі види продукції, що мали важливе народногосподарське та соціальне значення (постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.1991 № 376). Такими видами продукції стали: окремі види хліба (з борошна пшеничного пер-шого і другого сортів та житнього), маргарин, молоко, жири тваринні, крупи, макарони, дитяче харчування, цукор, олія. Формування вільних цін на іншу продо-вольчу продукцію було визначене Положенням про по-рядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, згідно з яким торговельні надбавки обмежувались на рівні 25% до вартості закупки.

Результатом переважного застосування в народному господарстві вільного ціноутворення стало різке зрос-тання роздрібних цін на м'ясо і м'ясопродукти, масло вершкове та іншу продукцію, внаслідок чого урядом були вжиті заходи щодо обмеження рентабельності гра-ничним рівнем у розмірі 1% до собівартості для під-приємств, що виробляють м'ясо та м'ясопродукти, і введення граничних торговельних надбавок на ці продукти, встановлення дотацій з бюджету в середньому 50 крб. на кілограм варених ковбасних виробів. Крім того, на масло тваринне, сметану, сири (за винятком сичужних твердих) було встановлено граничний кое-фіцієнт підвищення - 3 до державних роздрібних цін, що діяли в 1991 р.

В результаті регулювання роздрібних цін на м'ясомолочні продукти роздрібні ціни за чотири місяці 1992 р. знизилися: на яловичину - на 15%, свинину - на 7, ковбасу варену вищого сорту - на 30%.

В умовах різкого зростання вільних цін і тарифів через фінансову кризу, надмонополізм виробника, зу-мовлені розбалансованістю народного господарства, за-провадження регульованих роздрібних цін викликало необхідність виділення значних коштів із державного бюджету для компенсації виробникам різниці між роз-дрібними і оптовими цінами.

Здійснені відповідно до Указу Президента України від 31 січня 1992 р. заходи щодо обмеження рентабель-ності виробництва певною мірою загальмували темпи зростання, цін,