З урахуванням постійного підвищення витрат на ви-робництво продовольчих товарів відповідно зростала потреба у збільшенні дотацій до розмірів, непосильних для бюджету України. В результаті обсяги виробництва продовольства почали знижуватися, а більш низькі про-ти інших країн Співдружності роздрібні ціни спричини-ли масове вивезення за межі України і дефіцит окремих видів продукції, поширилась спекуляція ними.

За цих умов Верховною Радою України було прийня-те рішення замінити дотації промисловості на адресну компенсацію безпосередньо населенню (постанова від 22 квітня 1992 р. № 2290-ХІІ). Відповідно до цього рішення Кабінет Міністрів, здійснюючи політику щодо соціального захисту населення, 10 червня 1992 р. як упереджуючий захід прийняв постанову "Про щомісячні грошові виплати малозабезпеченим громадянам на придбання продовольчих товарів". Враховуючи, що в Державному бюджеті України кошти на виплату дотацій переробникам не передбачалися, почалося поетапне ви-вільнення роздрібних цін: з 10 червня - на молоко та молокопродукти, а з 30 червня - на маргарин, жири тваринні, крупи, макарони, цукор, ковбаси варені. Таким чином залишилися регульованими, а відповідно і дота-ційними, ціни на окремі види хліба, продукти дитячого харчування, а також інші товари та послуги (лікарські засоби, вироби медичного призначення, квартплата, ко-мунально-побутові послуги, паливо, що реалізується на-селенню, міський транспорт загального користування тощо). Крім того, з 1 липня 1992 р. було скасовано обмеження рентабельності граничним рівнем.

Наслідком поетапного вивільнення роздрібних цін на продовольчі товари стало їхнє різке підвищення, що призвело до загострення проблеми платоспроможності населення, спаду виробництва продовольства, зростан-ня соціальної напруженості.

Через це вже в серпні 1992 р. роздрібні ціни на яловичину зросли на 53%, свинину - 73, курей - на 64%, ковбаси варені - в 3,6 раза, масло вершкове - в 3,8, молоко - в 6,2, цукор - в 3,2 раза.

Відсутність збуту варених ковбас та інших м'ясо-продуктів призвела до повного завантаження холодиль-ників у восьми областях та стримування приймання худоби, а також зупинки деяких підприємств. В умовах, які склалися на той час, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська та інші області вимушені були відвантажувати м'ясо за межі України понад затверджені фонди.

З січня 1992 р., як відомо, закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію формально були звіль-нені від державного регулювання.

Надані урядом з 1 червня 1992 р. доплати сільському господарству на тваринницьку продукцію, а також част-кові компенсації витрат на паливно-мастильні матеріали та електроенергію сприяли стабілізації закупівельних цін, особливо на тваринницьку продукцію.

Закупівельні ціни на продукцію тваринництва за липень - серпень 1992 р. у більшості областей підвищились незначно, а в деяких областях навіть знизились. Так, на велику рогату худобу вищої вгодованості у шести областях країни ціни знизились від 2 до 30 %; у трьох – вони залишились без змін, у решті областей зросли від 2 до 29%. На свиней другої-третьої категорій закупівельні ціни знизились у семи областях, і в шести за цей же період залишились без змін. На молоко в 13 областях закупівельні ціни не змінилися, у решті областей підвищення їх було незначним. Отже, у більшості областей закупівельні ціни не впливали на зростання роздрібних цін на м'ясо-молочну продукцію.

У багатьох областях державні адміністрації, керуючись статтею 8 Закону „Про ціни і ціноутворення”, встановили граничні рівні рентабельності й торговельних надбавок на ковбасні та молочні вироби. Але в окремих областях (таких як Вінницька, Запорізька, Хмельницька, Чернігівська, Київська) рівень торговельних надбавок на всі види молочних продуктів становив 25%. Аналогічним було становище і з ковбасними виробами.

Фактично до кінця 1994 р. діяло регулювання рівнів рентабельності на продукцію м'ясної і молочної промисловості. Нині це регулювання скасоване, але в той же час майже всі обласні адміністрації застосовували регулювання цін на хліб, борошно, хлібобулочні та м'ясні вироби, м'ясо, молоко тощо.

Й на сучасному етапі держава фактично жорстко регу-лює ціни на сільгосппродукцію, обмежуючи попит на найважливіші продукти харчування стримуванням мі-німального рівня оплати праці та пенсій (14,5 млн. пен-сіонерів, або 28,3% від усього населення України), сти-пендій, інших соціальних виплат. Це ще раз переконує в необхідності державного втручання у вирішення проб-леми цінової підтримки аграрного сектора. Основні напрями вдосконалення цінового механізму передбачають комплексний підхід до формування цін на всіх стадіях відтворювального циклу із застосуванням єдиної у народному господарстві методологічної бази; поступовий перехід від регульованих до вільних цін при активній ролі держави щодо забезпечення еквівалентно-го обміну і платоспроможності попиту населення на продукцію агропромислового комплексу; обмеження цін на продукцію монополій; поступове наближення внутрішніх цін до цін світового ринку; в разі необ-хідності забезпечення тимчасового протекціонізму для власної продукції, виробництво якої за технічним рів-нем істотно відстало від сучасних технологій. Нині при формуванні цін виходять із собівартості виробленої продукції та рівня рентабельності, який ви-значається відношенням прибутку до собівартості. При цьому в промисловості й сільському господарстві цей принцип здійснюється на різній методологічній основі. Наприклад, у сільському господарстві діють так звані орієнтовні ціни, в основу яких покладено середню фак-тичну собівартість, скориговану на індекс зростання цін спожитих засобів виробництва і збільшення витрат на оплату праці у зв'язку з інфляцією. Тобто деякою мірою орієнтовні