10) Вирішення земельних спорів.

11) Відповідальність за порушення земельного законодавства.

Кодекс 1970 р. успадкував основні правові положення по-переднього Земельного кодексу УСРР. Зокрема, земельний фонд проголошувався власністю виключно держави і заборо-нялися цивільно-правові угоди щодо відчуження земельних ділянок. Проте на відміну від Кодексу 1922 р. Земельний ко-декс УРСР 1970 р. не передбачав свободи вибору форми госпо-дарювання в сільському господарстві. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі могли надаватися тільки «соціалістичним» підприємствам - радгоспам, що бу-ли державними підприємствами, та колгоспам, які являли собою «одержавлені» квазікоперативи. Діяльність селянсь-ких (фермерських) господарств, які до колективізації 1929-1932 рр. Були основною формою господарювання на селі, фак-тично заборонялася. Замість селянських господарств дозволя-лася так звана індивідуальна трудова діяльність у сільському господарстві, для чого громадяни могли отримати в користу-вання до 1 га польової землі.

До новел Земельного кодексу УРСР 1970 р. належав поділ земельного фонду на шість категорій земель: сільськогоспо-дарського призначення; населених пунктів; промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; державного лісового фонду; держав-ного водного фонду; державного запасу.

Надані в користування земельні ділянки мали використо-вуватися землекористувачами за їх цільовим призначенням, яке визначалося належністю ділянки до відповідної категорії земель та метою, для якої ця ділянка надавалася в користу-вання. Земельний кодекс УРСР 1970 р. містив також окремі розділи, присвячені питанням землеустрою, ведення держав-ного земельного кадастру та вирішення земельних спорів.

Наступний Земельний кодекс УРСР (України) був прийня-тий 18 грудня 1990 р. і введений в дію 15 березня 1991 р. Цей Кодекс складався зі 117 статей, які були згруповані в дев'ять розділів:

1) Загальні положення.

2 ) Використання земель.

3) Охорона земель.

4) Відшкодування збитків землеволодільцям, землекорис-тувачам та втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

5) Контроль за використанням і охороною земель та їх мо-ніторинг.

6) Державний земельний кадастр.

7) Землеустрій.

8) Вирішення земельних спорів.

9) Відповідальність за порушення земельного законодавства. Концептуально даний Кодекс незначною мірою відрізнявся

від Земельного кодексу УРСР 1970 р. Усі землі проголошува-лися власністю народу України, тобто залишалися власністю виключно держави. Розпорядження землею, тобто надання ділянок юридичним та фізичним особам у користування та вилучення їх для державних чи громадських потреб, як і ра-ніше, мали здійснювати Ради народних депутатів.

Для підприємств, установ і організацій, яким надавалися земельні ділянки, основним залишалося право землекористу-вання. Водночас для громадян передбачалося надання зе-мельних ділянок переважно на праві довічного успадковува-ного володіння землею, що давало їм можливість передавати земельні ділянки у спадок. На праві землеволодіння земельні ділянки мали надаватися і сільськогосподарським підприємствам для цілей аграрного виробництва.

Важливою новелою Земельного кодексу УРСР 1990 р. було юридичне відновлення селянських (фермерських) господарств на зразок тих, що існували до суцільної колективізації сільсь-кого господарства у 1929-1932 рр. Селянським (фермерсь-ким) господарствам надавалися земельні ділянки у володіння розміром до 50 га сільськогосподарських угідь і до 100 га усіх земель. Крім цього, до шести відомих категорій, на які по-ділявся земельний фонд країни, була додана ще одна катего-рія - землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Із проголошенням незалежності України і поглибленням земельної реформи Верховна Рада України 13 березня 1992 р. затвердила нову редакцію Земельного кодексу України. За цим Кодексом, крім державної власності на землю, в Україні дозволялося надання земельних ділянок у приватну власність громадянам та у колективну власність колективним та іншим недержавним сільськогосподарським підприємствам. Однак ринкові нововведення нової редакції Земельного кодексу Ук-раїни мали обмежений характер.

Конституція України 1996 р. кардинально змінила харак-тер правового регулювання усіх сфер суспільного життя, в то-му числі сфери землекористування. Слідом за прийняттям Конституції у серпні 1996 р. при Держкомземі України була створена робоча група з підготовки нової редакції Земельного кодексу України. Опрацьований цією групою проект був по-даний через Кабінет Міністрів України на розгляд Верховної Ради України у 1997 р. Однак він був відхилений.

За цих умов важливе значення для розвитку земельної ре-форми мали відповідні укази Президента України. Проте во-ни увійшли у суперечність з положеннями чинного Земельно-го кодексу України 1992 р.

З метою усунення колізій у 1999 р. за наказом голови Держкомзему була утворена нова робоча група з підготовки проекту нового Земельного кодексу України. Вироблений цією групою проект через Кабінет Міністрів України надій-шов до Верховної Ради України. Паралельно з цим групою на-родних депутатів України був поданий на розгляд Верховної Ради України ще один проект Земельного кодексу України, підготовлений в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Ці законопроекти також були покладені в основу майбутнього Кодексу. Для другого читання його про-ект опрацювала робоча група, утворена Аграрним комітетом Верховної Ради України. Гострі дискусії навколо проекту на-решті увінчались успіхом. Новий Земельний кодекс України було прийнято Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р., який набув чинності 1 січня 2002 р.

ІІ. Науково-правові основи земельних відносин в сучасних умовах.

Земельне законодавство та його завдання

1. Земельне законодавство включає Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та дер-жави, раціонального використання та охорони земель.

Залежно від питомої ваги земельно-правових норм у зако-нах та інших нормативно-правових актах, що регулюють сус-пільні земельні відносини, їх можна поділити на дві групи. До першої групи належать нормативно-правові акти, всі або переважна