Місяць має чотири «негіли» або тижні, тиждень — сім днів, які мають загальнопоширені українські назви з деяким діалектним забарвленням.

Добу на території Гуцульщини діли-ли на такі періоди: 1) «досвіта» — го-дина до зорі; 2) «на зорьих» – зоріє; 3) «рано» – як сонце зійде; 4) «у обі-ди» – біля восьмої години; на Закар-патті – малі обіди (8—9 год.), великі обіди – 10-11 год.; 5) «у підполуни» — одинадцята година; 6) «полу-дни»—12 година; 7) «по полудни» – біля другої (14 год.); 8) «у великий підвечірок — три години до заходу сонця; 9) «малий підвечірок» — година до заходу сонпи; 10) «у вечеріх» — як смеркнеться; 11) «у заульнгн» — як лягають спати (22 год.); 12 «опіуніч»— (24 год.); 13) «по опіуночи»— друга година.

Час доби визначали по руху сонця по небосхилу, по тіні (вдень), по зо-рях (вночі). Сонце гуцули вважали «найліпшим годинником».

Як усі українці та й інші народи, гуцули визначали час уночі за півня-ми («по кугукі»: «перший когут» — 12 год., «другий когут» — 2—3 год., «третій когут» — «перед зорєми»).

Кожен день у тижні мав своє зна-чення, і з ним були пов'язані певні забобони. Якщо ж відкинути певне забобонне трактування днів у тижні, то стає очевидною раціональна необ-хідність чергування господарських і хатніх робіт у певні дні тижня. Окремі види робіт, зокрема жінкам, забороня-лось виконувати в понеділок, вівторок, п'ятницю, і, навпаки, інші дозволялось виконувати тільки в ці дні. В цьому відбилась своєрідна турбота про жін-ку, обтяжену величезною кількістю різноманітних хатніх робіт.

Гуцульський народний календар включає деякі свята, які церква не визнає, наприклад «розигри», «рахманський Великдень», «обрітення», «курика» та ін. Є свята дуже великі («варкі») стосовно до якогось виду діяльності («пригінчливі»), найчасті-ше— тваринництва; є присвятки. Від-стань між святами, присвятками ви-мірювалась тижнями, днями. Певний період, означену подію також визна-чали по відношенню до великих «ро-ковин» свят. У відповідні свята люди повертали борги («правувалися»). Так, на Петра віддавали гроші, скла-дали договори, підписували векселі.

Певний означений період без вка-зівки на пору року й місяць становив піст («говінє»). На Гуцульщині, як і на всій Україні, постів було кілька. Пости, як відомо, були регуляторами

харчування. У період між постами («загальницю») можна їсти все, у пости заборонялось їсти «скоромне», а у великий піст—навіть молочні страви. Заборонялось їсти «скоромне» також у понеділок, середу і п'ятницю.

Хронологічного відліку часу гуцули у минулому не дотримувались. Роки позначались в залежності від най-більш значних подій, що відбувались.

В кінці XIX — на початку XX ст. на-селення Гуцульщини користувалось переважно світським юліанським ка-лендарем (старого стилю), але були й такі, що дотримувались і церковно-го календаря.

Народна метеорологія. Народна ме-теорологія є відображенням результа-тів багатовікових спостережень людей за явищами природи. Тому в народних передбаченнях погоди є багато раціо-нального, визнаного сучасною наукою. Народні метеорологічні знання були активним помічником у господарстві селян. Разом з тим народна метеоро-логія включає цілий ряд забобонів, пов'язаних із релігійними уявленнями людей. До них належать різноманітні «ворожіння» на погоду і врожай.

День 14 вересня — свято Семена Стовпника — вважався основним для визначення погоди і врожаю на рік. Казали, що «Семен Стовпник пускав погоду на 12 місяців». Яка у цей день буде погода перед полуднем — така буде і весною; погода за період «пе-ред полуднем» — «з полудня» вказува-ла погоду на літо; як буде «із полудня до вечора» — так буде восени; погода від початку вечора до ночі вказувала погоду на зиму. Дванадцять днів піс-ля свята Семена Стовпника вказували погоду на всі дванадцять місяців року. Починаючи від цього свята, вважали гуцули, кожний осінній і зимовий мі-сяць вказував погоду на відповідний

весняний і літній місяці. За гуцуль-ським календарем, від Семена Стовп-ника йде погода осінніх і зимових мі-сяців в один бік аж до 9.III — Обрітення (в той день вертаються птахи з теплих країв), а від Обрітення по-года обертається назад до Семена Стовпника і йде відповідно до погоди осінніх та зимових місяців. Таким чи-ном, ці два свята були ніби рубежами осінньо-зимового періоду. Існували й інші варіанти визначення погоди в день Семена Стовпника. Вважалось, якщо у цей день хмарно, то хмарним буде цілий рік, якщо вітер — то вітря-ним. Кожний з дванадцяти днів, що визначають погоду на 12 місяців року, у першу половину дня показує погоду на першу половину місяця, у другу — на другу половину місяця.

На Закарпатті вважали, що кожний зимовий місяць вказував погоду на відповідний літній місяць: січень — на червень, лютий — на липень і т. д.

Передбачення погоди мали на увазі перш за все передбачення господар-ські — який буде врожай, як буде ве-стись худобі. Народна спостережли-вість, тісне спілкування з природою допомогли виробити своєрідну метео-рологічну службу, яка сприяла у ве-денні господарства.

«Чоловік рано встає — всьо ви-дит»,— кажуть гуцули. Вміння пильно вдивлятись у навколишній світ, поба-чити і збагнути закономірність явища та його наслідків давали змогу про-гнозувати погоду на основі таких, пе-реважно, прикмет: за виглядом рослин і дерев, їх ростом, поведінкою тварин, птахів, комах; за станом