Але цілий ряд хвороб, етіологія яких була незрозумілою народові (сюди відносили психічні захворювання, епі-лепсію, пошесті), пояснювали впливом надприродних сил, результатом дії злого духа. Зафіксовані на Гуцульщині анімістичні погляди на хвороби та їх причини знаходять аналогії в давніх світоглядних уявленнях різних народів.

Вірування про хворобу як наслідок проникнення в організм людини злого духа або результат його впливу відо-ме усім індоєвропейським народам з глибокої давнини.

Так, епілепсію («зла бола», «лиха бола», «лихе»), як вважали гуцули, спричинював лихий, нечистий, входячи в організм людини. Інколи він насилає недугу через знахарів, чарівників, тоб-то тих, які йому служили. Дуже жи-вучою була віра, що знахар, продав-шись нечистому, міг спричинити будь-яку хворобу, «забивши на хворого кілки» або давши йому з їжею чи напоєм «дання». На «дане» давали воду, в якій мочили шкіру гадюки («линовище») або корінь беладонни («матрігапу» — Atropa Belladonna].

Знахар міг наслати «уроки». Віруван-ня про уроки як джерело багатьох хвороб, що було дуже поширеним на Гуцульщині, характерне й для інших слов'янських і неслов'янських народів, має давнє походження. Виникнення його, як вважають дослідники, слід шукати в первіснообщинному ладі, ко-ли люди жили родами і в кожній сто-ронній людині вбачали свого ворога, здатного принести хворобу, шкоду то-що. Насилати «уроки» могли і зви-чайні люди, що мали злі, «лихі» очі. Вважали, що найлегше піддаються урокам діти й породіллі, тому з метою охорони від злих очей породіллю ізо-лювали, відгородивши її ліжко ліж-никами. Звичай цей не позбавлений реальної основи і є своєрідним виявом вимог народу до побутової гігієни.

Деякі хвороби, зокрема усі пошесті, мислились персоніфіковано. Гуцуль-ським персоніфікаціям властиві загальнопоширені версії. Холера в уяві горян, як і в давніх світоглядних уяв-леннях слов'ян,— жінка, яка ходить по селах, а де пройде, там настає мор. Інколи вона перевтілюється в кота, пса тощо. Наближення її, за народ-ною уявою, віщували різні сили і яви-ща природи; поява комети («мітли») на фоні нічного неба, затемнення сон-ця, звуки голосіння, що роздаються вночі тощо.

Міфічною істотою уявляли і маля-рію («тетюха»). За народним повір'ям, вона уособлюється в образі молодої дівчини, що має здатність перетворюватися в повітря, яке, потрапивши в організм людини, викликає хворобу. За іншими віруваннями, малярія бе-реться з води. Ще один варіант етіо-логії малярії на Гуцульщині — вона «повстає з тоненького, білого, довгого волокна, що дістається з водою до ті-ла». На думку В. Шухевича, це ду-же цікавий, хоч і несвідомий натяк на вірусне походження малярії, що спричинюється укусом малярійного кома-ра.

В минулому ця недуга, як і скрізь на Україні, була дуже поширеною, і мабуть тому з нею зв'язано стільки народних вірувань. Причому в гуцулів це поняття мало значно ширший зміст, ніж в науковій медицині. Під «тетюхою» розуміли не тільки малярію, а й ряд інших інфекційних хвороб з подіб-ними симптомами. Тут, як і в інших місцевостях України, розрізняли 77 ви-дів малярії. Подібні погляди на ма-лярію побутували і в інших народів.

Дуже часто гуцули, як і все україн-ське населення та інші народи, дже-релом хвороб вважали явища природи. За свідченням дослідника народного побуту Гуцульщини А. Онищука, гу-цули вірили, що влітку буває такий сильний вітер, який піднімає вгору все, що трапляється на шляху. Якщо такий вихор підвіє людину, вона ді-стає вітряну хворобу, яку дуже тяжко вилікувати. Від вітру, на думку на-селення, походили епідемічні хвороби, які поширювалися так швидко, як ві-тер. Певне раціональне зерно в цьому було. Вітер, протяг дійсно могли спри-чинити цілий ряд захворювань про-студного характеру.

Деякі види недуг пов'язували з фа-зами місяця. Тут, як і в інших місце-востях України, мало місце замовлян-ня деяких недуг, зокрема шкірних, болю зубів на новомісяччі.

Так. полин скрізь на Гуцульщині оживався ще і як глистогінний та за-спокоюючий засіб. В аналогічних ви-падках використовується ця рослічіа в народі і зараз. Наділяли її й певними магічними властивостями. Подекуди на Гуцульщині зібраний на Купала полин вважався засобом, що охороняє від хвороб, нещастя, злих духів. У цей день ним заквітчували хати і господар-ські будівлі, а женці і косарі перев'я-зували поясницю, «аби при роботі кри-жі не боліли». На Поділлі подібни-ми властивостями наділяли лопух, на Поліссі, як і в Росії та Білорусії,— кропиву.

Дещо ширшою була і сфера засто-сування лопуха, рослини дуже популярної в народі і зараз. На Косівщині, наприклад, відвар або спиртовий на-стій його кореня вважали ефективним засобом при лікуванні початкових форм раку. Відомий він був і як за-сіб, зміцнюючий волосся. З цією метою мили голову у відварі кореня лопуха. Популярною тут була і мазь, яку виго-товляли, підсмажуючії корінь лопуха на олії. Рекомендували щовечора вти-рати її у волосся.

Одним із популярніших, давніх, пе-ревірених засобів був перстач прямо-стоячий — «підойма», «поперечник», «золотник». Вже самі народні назви вказували на лікувальні властивості рослини, її здатність піднімати силу, зміцнювати здоров'я. Спиртовий на-стій кореня, рідше відвар вживали при шлункових хворобах різного походжен-ня, жіночих захворюваннях та як загальнозміцнюючий засіб.

Хвороби печінки і жовчного міхура лікували, використовуючи відомі бага-тьом слов'янам цмин пісковий (Нсіі-chrysum arenariiitn L.) — безсмертник; шипшину (Rosa canina L.) — «свербнуз», цілющі властивості якої були знані ще в Київській Русі. Скрізь на Гуцульщині вона вважалась також загальнозміцнюючим засобом. Чай з її плодів давали нити ослабленим хво-рим, приймали при болях шлунку та печінки. Подекуди (села Косів, Соколівка, Яворів) в аналогічних випад-ках використовували відвар кореня шипшини на молоці.

При хворобах нирок