При захворюваннях простудного ха-рактеру, кашлі, легеневих недугах з дикорослих лікарських трав, популяр-них в народній медицині багатьох сло-в'янських і неслов'янських народів, гу-цули використовували відвари трави алтея (Althaea officinalis L.) — «слез», «слизівник»; листя підбілу, чебрецю (Thymus serpyltym L.); квіти дивини (Verbascum thapsiforme Sehrad.). Ос-тання була особливо популярною в горян. При кашлі, болях горла та гру-дей, високій температурі рекоменду-вали двічі на день пити чай з її кві-тів. І зараз її з успіхом вживають при хворобах дихальних шляхів. Для цього одну столову ложку квітів заливають кип'ятком (250 г), кип'ятять 5 хв., від-стоюють, п'ють тричі на день по 50 г

І півгодини до їли 45. Визжали цю рослину також загальнозміцнюючим засобом. У відварі її купали дітей. Приписували їй і магічні властивості. «У виварі дивини купають хворого; як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то стає йому легше по ній» 46.

В народній хірургії як кровоспинні та ранозагоюючі засоби широко вжи-вались свіже листя деревію (Achilleu millefolium L.) — «деревень», «мурашчівник»; подорожника (Plalago major L.) — «бабка»; гірчака ракові шийки (Polygonum bistorta L.); спори плау-на (Lycopodium clavatum L.) — «мох»; спиртовий настій березових бруньок; при вивихах і переломах — корінь жи-вокосту (Symphytum officinale L.) — «гав'єз». Останній застосовували у виді відвару або компресів з сирого потовченого кореня рослини. Крім та-кої загальнопоширеної функції, на Гу-цульщині він мав дещо ширше засто-сування. У його відварі мили голову при болях ревматичного характеру, купали дітей, щоб були здоровими.

В практиці дитячого лікування тут були популярними і такі загальнові-домі рослини, як ромашка (Matricaria chamomilla L.) — «румянок», «руменок»; череда (Bidens tripartite. L.); фіалка триколірна (Viola tricolor L.) — «братики», «братки»; материнка (Ori-ganum uulgare L.).

Легкий настій ромашки давали ді-тям при болях шлунку, промивали очі при запальних процесах, купали при фурункулах. У відварі череди або три-колірної фіалки, як і скрізь на Укра-їні, купали золотушних дітей. Попу-лярні ці рослини в народі і зараз.

При серцево-судинних захворюван-нях тут використовувались такі відо-мі в народній медицині багатьох наро-дів та визнані науковою медициною рослини, як валеріана (Valeriana offi-cinalis L.), конвалія (Convallaria та-jalis L.), пустирник (Leonurus cardiaca L.). До речі, на черіана зберетлл и Карпатах давню слов'янську назву «одолян» «одолензілє» (від «о долеті» — перемогти) . Гуцули, крім лі-кувальних, наділяли її магічними вла-стивостями, носили при собі як оберег, вважали ліком від епілепсії, смутку. Вживали ці рослини у вигляді відва-рів або спиртових настоїв. В селах Косівського р-ну з лікувальною метою використовували суміш валеріани, пустирника і конвалії, готуючи спирто-вий настій з узятих порівну частин цих рослин. Слід зазначити, що лікар-ські суміші кількох трав досить часто вживались у практиці гуцулів.

Однак, крім відомих в народній ме-дицині усіх слов'ян рослин, гуцули ма-ли свої специфічні високогірні поло-нинські, яким надавали особливого значення, приписували всесильну ліку-вальну дію та наділяли магічними вла-стивостями.

Великою популярністю користувався тирлич жовтий (Gentiana lutea L.). Цю рідкісну квітку, що росла на висо-когірних полонинах гуцульських Кар-пат, місцеве населення називало «джинджурою», «гінсурою», рідше «свічурником жовтим» і вживало для лікування найрізноманітніших недуг — при захворюваннях шлунку, печінки, легеневих хворобах, ревматизмі, не-докрів'ї, для лікування гнійних ран. З кореня джинджури і зараз готують відвари, настої, роблять «апетитний» чай (заливаючи корінь холодною во-дою і настоюючи 8—10 годин на сон-ці) або «джинджурове вино». З цією метою невеликий корінь залипають червоним вином (1 л) і настоюють протягом двох тижнів. Вживають при шлунково-кишкових захворюваннях. Використовувався на Гуцульщині і тирлич крапчастий (Genliana punctala L.), хоча він мав значно вужчу ліку-вальну дію порівняно з жовтим. На-зивали його також «джпнджурою», «свічівником», «свічкою».

Не менш популярною у гуцулів, ніж джшіджура була арніка (Arnica топ-tana L.) — «скусівник», «арник», «гар-мітка». З лікувальною метою вживали квіти і корінь рослини. Готували на-стої і відвари. Спиртовий настій кві-тів, рідше кореня вважався прекрас-ним ранозагоюючим засобом. Відвар кореня пили при нервових захворюван-нях, шлунково-кишкових, гіпертонії, бронхіальній астмі — «дихавиці». Дав-ня легенда розповідає, як арніка ви-лікувала князя Данила Галицького від «дихавиці». Знахар з далеких Кар-патських гір дав князеві трунок, який за 40 днів і ночей поставив його на ноги. Цим ліком була арніка.

Широко вживаними з лікарських за-собів були такі рослини місцевої фло-ри, як стародуб альпійський (Laserpi-сіит alpinum L.) — «змієвона»; золо-тий корінь (Rhodiola rosea L.); дягель лікарський (Archangelica ofjicinalis Hoffm.) — «бучіниш»; оман (Inula hc-Icnium L.) — «дивосил», «велике зілє», «старівннк»; звіробій (Uypericum рег-foralum L.) —«Іваново зілє», «прозір-ник». Всі вони вважались рослинами надзвичайно широкої і різнобічної лі-кувальної дії.

Так, оман — одна з найстаріших лі-карських рослин, відома в науковій медицині як засіб від кашлю та леге-невих недуг,— у гуцулів застосовував-ся при найрізноманітніших захворю-ваннях. Відвар його кореня вживали як загальнозміцнюючий засіб, свіжим листям гоїли рани, виразки, пухлини. Серед мешканців Верховинського р-ну і зараз користується популярністю «оманове вино», для приготування яко-го 20 г свіжого кореня заливають 1 л червоного вина, варять 10 хв і вжи-вають тричі на день по 50 г при болях шлунку різної етіології.

На Косівщипі зафіксовано відомості про успішне застосування листя оману разом