РОЗДІЛ ІІІ. ЛЮДИНА

3.1 ПРИРОДА ЛЮДИНИ, ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ.

Людська природа. Природу люди визнають або заперечують. “У людини немає природи” – заявляв філософ Ортега-і-Гасет “у людини немає інстинктів” – заявляє сучасний антрополог Ешлі Монтеню.

Коли мова йде про впливи на людину, які можуть викликати глибокі зміни (впливи генетичні, мозкові), то згадують природу людини.

Природа людини не зводиться ані до біології, ані до соціальних якостей. По природі своїй, тобто по своїй особливій сутності людина і біологічна і соціальна. Завдяки своєму розуму, розвитку науки, техніки, технології природи людина не є наперед визначеною, вона модифікується. Розвиток науки і техніки дозволяє відновити природу людини, оздоровити і навіть покращити і перетворити.

Людина здатна зважати у своїй поведінці та свідомості на реакції, думки, оцінки інших, оточення, тобто є сприйнятливою. Схильна відгукуватися на вплив з боку інших суб’єктів взаємодії. Вона також здатна засвоювати різні зразки і типи моделі поведінки, навіть альтернативні, стосовно щодо конкретних ситуації, є пластичною, хитрою. Отже, відсутні генетично наперед задані набори форм поведінки і мислення. Тому вона і перетворює дані предмети, засоби, умови, змінює цілі, саму дійсність. Обставини породжують людину, визначають її, а потім зворотно людина змінює обставини, творить новий світ. Має місце і одночасна зміна світу і людини. Первинними є обставини, даний світ щодо окремої людини, спільноти. А потім людина сама стає первинною причиною зміни світу, який її не задовольняє.

З біосоціальною проблемою пов’язані такі питання: про роль спадковості (біології) і середовища (суспільства) у формуванні особистості; про відношення індивідуума і суспільства; про свободу і необхідність в регуляції поведінки людини. Ці питання мають ще політично-ідеологічний аспект.

Матеріалісти, і матеріалісти-марксисти доводять вирішальну роль середовища, суспільного буття в формування особистості. Ідеалісти, ідеологи капіталізму таку роль відводили біологічним факторам, доводячи вічну нерівність між людьми.

Розвиток особистості зумовлений багатьма зовнішніми і внутрішніми факторами – детермінантами. До зовнішніх “середовищних” факторів належать: належність людини до певної культури, цивілізації, суспільства, народу, нації, класу, соціальної групи; сімейне оточення. Внутрішні детермінанти: генетичні, біологічні, фізіологічні явища.

Належність до певного типу культури, цивілізації, суспільства шляхом соціалізації формують певні нормативні моделі мислення, ціннісні орієнтири, поведінку, образ себе, форму відносин з іншими людьми, потреби і способи їх задоволення, цілі, стиль життя. Соціальний статус впливає на можливості індивіда, привілегії, здоров’я. Сім’я – модель для наслідування певної поведінки.

Генетичні фактори через механізм спадковості передають емоційну стійкість, інтровертність, екстравертність, егоїзм, агресивність, лідерство, відчуженість, уяву. Тобто більш глибинні психічні прояви.

Природа людини пов’язана не тільки з біологічними особливостями людини, але й з соціально-психологічними. Конфуцій виділяв такі природні задатки людини (вони ж і доброчинні): цікавість, справедливість, обов’язок, благопристойність (наслідування ритуалу), мудрість, знання, щирість (правдивість). Найбільш повно вони виявляють себе в досконаломудрому (людина-ідеал), який завжди зрівноважений, поміркований. Поміркованість означає утримання від категоричного висловлювання певної точки зору. Але життя вимагає від людини виходити з рівноваги, покидати золоту середину, йти далі. Відхилення від середини, центру і таким чином змінити хід речі, бути суб’єктом революційних змін є теж природою людини.

Поміркованість, серединність може сформувати людину посередню, масову. “Я” може розчинитись в масі людей (розчинення “Я” в народі). Розчинення індивідуальності в середній масі свідчить про регрес суспільства. Не треба своє “Я” ховати в “ми”. Бути як всі, стояти як всі в черзі, насильницьке прирівнювання людей середини – ознаки соціалізму.

Людська природа – сукупність стійких, незмінних ознак, спільних задатків, властивостей, що виражають особливості людини як живої, розумної та суспільної істоти. Як жива істота людина носить в собі відбитки біогенетичної еволюції, як культурно-суспільна еволюції.

Як і все на світі людська природа змінюється, людина внутрішньо здатна до змін.

Фундаментальними ознаками людської природи є те, що вона живий організм, розумна, вміє говорити (володіє мовою), соціальність, здатність до духовної і матеріальної творчості, комунікативність, здатність до праці.

Психологія відкрила, описала, вивчила цілий ряд психологічних ознак людини: темперамент, характер, свідоме, несвідоме, пам'ять, відчуття, почуття, сприймання, мислення, інтелект, уява, емоції, прагнення, воля.

Людині як особистості притаманні різні ціннісні орієнтації і в залежності від них особистості діляться на теоретичну людину, практичну, економічну, етичну, естетичну, політичну, соціальну, релігійну і т.д.

Найважливіші для суспільного життя і якості людини формуються в суспільстві, в різних колективах. Спадковість, інстинкти не грають визначального значення. Розум, свідомість цивілізує, окультурює інстинкти. Людина активна: пристосовується до світу і змінює його, пізнає і перетворює.

Природа людини – це вся людина в усій своїй повноті та специфічності. Існують кілька концепцій природи людини: соціальна, біосоціальна, біопсихосоціальна, біопсихосоціальнокультурна, соціально-інтегральна. Але всі вони неповні. Вищий рівень, наприклад, соціальний, знімає нижчий (біологічний), але цей нижчий існує і впливає на людину. Його зняття особливе, ще не розгадане.

Концепція синергії, спільної, узгодженої дії всіх рівнів розуміє людину як мікрокосм, яка має в собі все багатство безконечного процесу розвитку матерії при відносній самостійності. В людині всі її структурні рівні (фізичний, хімічний, фізіологічний) співіснують, взаємно проникають один в одного, зберігаючи відносну автономію. Людина – розвиваюча, відтворювальна, духовно-матеріальна система, всі структурні рівні якої є відносно самостійними, специфічними, доповняльними один до одного, взаємно підпорядковані. Елементи цих рівнів здійснюють узгоджені дії, функції, завдяки чому людина зберігає життєздатність.

Людина специфічна як ціле, як універсальна істота. Її універсальність означає, що вона найповніше порівняно з іншими істотами репрезентує світ. Універсальність закладена в природі людини, але реалізується в діяльності, практичній і теоретичній.

Природа людини синергійна.