Праця підносить людину від одиничного до загального, суспільного. Вона – засіб досягнення певної мети. В засобах праці втілення внутрішня мета людської діяльності – оволодіння силами природи.

Смисл людського життя – розвиток особистості, розгортання притаманних їй потенцій.

Свобода, розумна воля людини втілюються в державі. Сім’я і стани (класи) – визначальні моменти суспільства. Суспільство базується на конкретних особах і загальному інтересі. Без співвідношення з іншими людина не може досягнути своїх цілей. Її особистий інтерес має стати загальним інтересом. Загальний інтерес закінчується в праві.

На противагу абстрактному розгляду людини, особливо логіцизму Гегеля формується натуралістичний антропологізм Л.Фейєрбаха та ірраціоналістський варіант антропологізму у формі екзистенціалізму С.К’єркегора. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха ґрунтується на біологічному тлумаченні людини. Людина – матеріальний об’єкт і мислячий суб’єкт. “Я” і “Ти” складають єдність і взаємозалежність. “Я” не може бути щасливим без “Ти”. Людина немає вроджених релігійних почуттів. Людина – творець Бога, а не навпаки. Бог – дзеркало душі людини, абсолютизована та ідеалізована людина. Замість любові до Бога, філософ закликає до любові людини людиною. Бог усувається, а людські взаємини обожнюються. Основа філософії Фейєрбаха-людина. Людина у нього – універсальний і найвищий предмет філософії. Але людину він розглядає переважно як природну, біологічну істоту, як організм, а не як суб’єкта суспільства, історії.

Релігійна революція Фейєрбаха означала перехід до нової форми релігійності, центром якої має стати людина. Мірилом етичних відносин стає людина, а не Бог. Мірило моральності – людина.

Християнство є форма відчуження людської сутності від людини, її об’єктивована, звільнена від індивіда і перетворення в протилежну людині особистість. Таємниця Бога, таємниця релігії, є таємницею людини. Бог є обожнена духовна людська істота. Бог є по суті людиною. Філософ хоче замінити поклоніння Богу поклонінням людині і так подолати релігійне відчуження. Але Фейєрбах не помітив, що перетворення людини на Бога є створенням ідола в особі людини (поклоніння об’єкту рівному мені, людині за статусом). Якщо всі є богами, то всі рівні і ми маємо не нову релігію, а нові етнічні відносини. Мораль – справа людська, а не Божа. Бога Фейєрбах воскресив в людині. Він не усуває релігію, а переводить її з небес не землю, олюднює її.

Фейєрбах проголошує Homo homini Deus est (людина людині Бог) і вважає це вищим практичним основопочатком, поворотним пунктом всесвітньої історії. Сутність Бога є сутність людини. Любов до людини повинна бути вищим і першим законом людини. Любов – таке моральне відношення людини до людини, в якому утверджується її буття. Тільки через відношення любові людина стає людиною. “Любов іншого, - писав Фейєрбах, - вказує тобі що ти собою являєш; щоб пізнати людину треба її полюбити”11 Фейербах Л. Избр. филос. произв.: В 2 т. М. 1965, Т.1, с. 250.

У Фейєрбаха – позитивний і гуманістичний атеїзм, який на місце Бога ставить Людину.

Релігійні і моральні відносини ґрунтуються на взаємному зв’язку людей, зокрема зв’язку Я і Ти. Діалог Я і Ти є необхідним елементом моральних і особистісних відносин. Цей діалог реалізовує цілісність людського буття. Декарт відкрив “Я”, Фейєрбах – діаду “Я-Ти”. За, Фейєрбахом, справжня філософія, “істинна діалектика не є монолог одинокого мислителя з самим собою, це діалог Я і Ти, оскільки будь-яке дійсне життя є зустріч”, як каже Бубер М.22 Бубер М. Два образи вери. М. 1995. с. 21

Щастя, яке зосереджене не на одній особі, а на спільності Я і Ти є рушійним мотивом людини. Карнівській етиці обов’язку, Фейєрбах протиставляє прагнення людини до щастя. За ним, людина моральна не по обов’язку, не в силу своєї волі, а по своїй природі. Звичка до певного обов’язку робить людину щасливою. Доброчесність, обов’язок не завжди мусить бути в суперечності із власним щастям.

Кожна людина цікавиться проблемою безсмертя. Визнання смертності і відсутності Бога, повинно спонукати людей до створення кращого життя тут на Землі, завоювати щастя, для себе та інших. І це є основою потреби жити один для одного, усувати несправедливість і страждання. Смерть нагадує людям про братство людей, робить близькими спільні людські турботи, долю. Треба вірити не в безсмертя, а в смерть, і тоді зростає цінність людського життя, моральних принципів і всіх досягнень людства.

Утвердження земного людського життя, необхідність його покращення – смисл життя людини. Безсмертя існує, але в людських творіннях, справах. Богом для людини є Добра Людина, дияволом для людини є Зла Людина. Такий самий є логічний висновок з філософії людини Фейєрбаха.

Класичний марксизм в особі Маркса і Енгельса робить поворот не тільки щодо класичної німецької філософії, але й щодо всієї філософії, створивши діалектичний та історичний матеріалізм і перетворивши цей матеріалізм (філософію) в ідеологію, свідомо з’єднавши свою філософію з політикою, з класовою боротьбою, з інтересами робітничого класу Маркс закликає людину до практичного, матеріально-чуттєвого перетворення світу, зокрема суспільного капіталізму.

Якщо Фейєрбах перейшов від абстрактної філософії і абстрактної людини до більш земної філософії, людської, до особливої чуттєвої людини, то Маркс – від абстрактної і споглядальної філософії перейшов до філософії конкретної, активної, політичної, класової, партійної і до людини політичної, революційної, з класовою свідомістю. Ця політична, класова конкретність, партійність марксистської філософії згубно вплинула і на саму філософію і на розуміння людини.

Матеріалісти до Маркса пояснювали залежність людини від природи. Маркс йде далі, стверджуючи, що людина залежить і