Д.Деннет стверджує, що ознака усвідомленості залежить від певного типу інформаційної організації і таких когнітивних сил як рефлексія, репрезентація. Такий тип інформативності “не виникає автоматично, услід за “чуттєвістю”, чуттєвістю і реакцією на оточуюче, міркує далі філософ. Все правильно. Ця людська інформаційна організаційна від народження не дана, є “артефактом нашої зануреності в людську культуру”, але має біологічні (“від народження”) передумови. Без певної анатомо-морфологічної будови голови, зокрема черепа, ротової порожнини людина не змогла бо говорити, і культура тут не допоможе. Людина поза культурним середовищем не стає людиною, але людина з фізичними, біологічними, психофізіологічними вадами (відхилення в будові тіла, морфології, структури) і в середовищі людської культури людиною не становиться.

Людина спочатку людиноподібна істота, біологічно здатна бути людиною, біологічно потенціальна людська (тобто культурна, цивілізована) істота. Вище завжди має основою нижче. Вище ґрунтується на нижчому, але вище може управляти нижчим, відхилятись від того, куди спрямовує нижче.

Деннет свідомість розуміє як “модель множини начерків”. Людина (мозок) отримує потік інформації із зовнішнього світу та внутрішнього (організму). Ця інформація переробляється шляхом диференціації та специфікації, утворюються чорнові начерки, що продукуються різними частинами мозку в різних комбінаціях, поступаючи інформація піддається “редакторській ревізії”. Це децентралізована картина роботи мозку. Головна точка, центр, самість, де скупчується, зплітаються потоки почерків Деннетом заперечується. Але суб’єкт сприймають як щось цілісне, різнобарвність, різноспрямованість дає єдиний образ.

Російський філософ Н.С. Юліна коментує: “Безперервно продуковані і переплетені начерки не утворюють какофонії, і нормальна людина діє розумно і по обставинам тому, що в роботу мозку по виробництві начерків свою лепту вносять різного типу диспозиції. По-перше, зміст свідомості залежить не тільки від характеру поєднань продукованих начерків, але і біологічно вмонтованих диспозицій (вони включають в себе сформовані в еволюції розмноження до одних речей і неприйняття інших і багато іншого). А самі диспозиції залежать від спроектованої матір’ю-природою людини. По-друге, на зміст, які несуть начерки, мають вплив набуті в соціумі і навчанні паттерни. До останніх відносяться диспозиції продукувати мовні коментарі про те, що діється в середині і поза людським буттям, які в значній мірі знаходяться під впливом текстів і семіотичних систем”11 Юлина Н.С. Д. Деннет: самость как «центр норративной гравитации» или почему возможны самостные компьютеры» - Вопросы философии, 2003, №2, с. 110. Отже, свідомість, “множина начерків” має своєю передумовою біологічні процеси (біологічно вмонтовані диспозиції) і соціальні, суспільні (набуті в суспільстві, культурі патерни). А є і третє яке ми ще не знаємо і продукує диспозиції, управляє ними. Юліна Н.С. думає, що “самі диспозиції залежать від спроектованої матір’ю-природою людини.” Релігійна людина думає інакше і від спроектованою Богом людини. Звідки насправді ці проекти людина поки що не знає, але буде знати.

Головне завдання дослідника свідомості, на думку Деннета, з’ясувати як людська свідомість реалізується в операціях віртуальної машини, створеною культурою в мозку.

Навіть згідно гіпотезі Деннета, архітектура свідомості має три рівні: 1) структура мозку і нейронна активність; 2) абстрактна формальна система, змістовність, своєрідна надбудова, функціонування інформаційної програми; 3) начерки, які складають реальну людську мову і поведінку. Виявляється, і від народження, тобто від біології, психології несвідомого (структури мозку і нейронної активності) і вони складають “частину нашої внутрішньої і жорстко фіксованої конституції.”

І знову дещо не знаємо, як довербальне стикується з вербальним, біологічне із соціальним, соціально-мовним, соціально-культурним.

Домінантного фактору свідомості наука ще не знає. Деннет такою домінантною свідомості вважає мову. Мова – каталізатор прискорення передачі змісту свідомості. Мова дисциплінує звички мислення, формує диспозиції. Мова, за Денетом, активний агент формування людського буття. Але не єдиний. До таких агентів, що формують людське буття можна віднести і свідомість, і мислення, і діяльність, і природні об’єкти, і культурні ,і людей.

Головною ознакою свідомого вважає Деннет, є те, спільне, що мається у нас з комп’ютерами – функціонування когнітивно-інформаційних процесів. Але ці інформативні процеси діють на різних основах: людські свідомі процеси на основі живої високоорганізованої людської матерії, комп’ютерні інформаційні процеси – на основі неживої, технічно організованої людиною речових елементів процесів.

Проблема суб’єктивності повна суперечностей, проблем, парадоксів. Конституювання суб’єктивності є акт індивідуалізації, присвоєння, вибудовування перспектив. Але водночас це і відчуження, деіндивідуалізація. Е. Кассірер писав, що в утвердженні суб’єктивності кожен прояв є початком відчуження. За ним, це трагедія кожної духовної форми, подолати цю внутрішню напругу важко.

Кожен акт конституювання суб’єктивності проходить між “Я” та “іншим” (наприклад “інший” витягує певне висловлювання).

Як писав Ф. де Соссюр мова є соціальним фактом, вона не може розглядатися в межах окремого індивіда. Лише в оточенні людей вона хоче говорити, відчувати таку потребу. Людина завжди має потребу щось запозичити зі свого оточення. Мова, як говорив О.М. Леонтьєв, не зберігається в голові, як в камені не зберігається вогонь, що висікається сталлю.

Соціальність мови (взаємовідношення) “людина-людина” є умовою розвитку мовної здатності. Мова як і держава – не винахід. Мова не переноситься в індивідуальну голову і мова не вилучається із голови індивіда. Індивідуальній свідомості передує колективне уявлення, свідомість племені, тотем, міф.

Філософія, психологія, лінгвістика та інші гуманітарні науки продемонстрували можливість визначення суб’єктивності як ієрархії актів репрезентації-присвоєння, що здійснюється в мові, засобами мови.

В мисленні, в діяльності, в мові людина стає суб’єктом. Суб’єктивність є прояв в людині чуттєвості, мислення, діяння, мови. Той є “Я”, хто відчуває і почуває, хто мислить,